Емоційне вигоряння у лікарів-психіатрів та шляхи його профілактики

Проблема емоційного вигорання досить актуальна для лікарів-психіатрів, так як вони є групою ризику по схильності емоційного вигорання. Найважливішими стрессорами для лікаря є напружені умови роботи: обмеження в часі, пов`язані з великою кількістю пацієнтів, складні завдання, висока відповідальність. Від професіонала потрібна величезна кількість особистісних ресурсів, великих емоційних затрат, при цьому емоційні ресурси можуть виснажитися, і тоді організм і психіка виробляють різні механізми захисту. "Синдром емоційного вигоряння" - один з таких механізмів. За В.В. Бойко, емоційне вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи. Виділяють наступні фази емоційного вигорання: "напруга", "резистенція", "виснаження".

Ми провели дослідження лікарів-психіатрів Твері і Тверській області у віці 25-60 років в кількості 100 осіб. Ми розділили випробовуваних на три вікові групи: 25-30, 30-45, 45-60 років.

Метою нашої роботи було вивчення взаємозв`язку показників рівня емоційного вигорання та віку випробовуваних. Нами був використаний опитувальник для виявлення ступеня "емоційного вигорання" В.В. Бойко.

За результатами дослідження можна зробити наступні висновки.

1. У фазі "напруги", "резистенции" і "виснаження" всі показники симптомів більшою мірою виявляються у респондентів у віці 45-60 років, середні - у віці 25-30 років, і низькі - у представників вікової категорії 30-45 років. За цими даними можна зробити висновок, що лікарі-психіатри віком 30-45 років більш толерантні до емоційного вигоряння. Їм притаманні цілеспрямованість, прагнення до успіху, індивідуальний стиль в роботі, відсутність стереотипів в розумової діяльності, творче мислення, відповідальність, контроль над емоціями.

2. дезорганізує симптомами емоційного вигорання є: а) у психіатрів 25-30 років: "незадоволеність собою", "тривога і депресія" - "емоційно-моральна дезорієнтація". Причиною цього може бути те, що цей вік є рівень допрофессіоналізма, коли відбувається професійне становлення фахівця, спостерігається виражений прагматизм, амбіціозность- емоційне напруження, пов`язане з адаптацією до діяльності, відсутність професійного досвіду-б) у психіатрів 45-60 років: "тривога і депресія "," розширення сфери економії емоцій "," редукція професійних обов`язків "," емоційна відстороненість "," психосоматичні та психовегетативні порушення ". Ми можемо припустити, що представники цієї вікової групи характеризуються зниженим рівнем настрою, страхом перед звільненням і невостребовательностью, наявністю стереотипів у вирішенні завдань, відсутністю творчого підходу до делу- зниженням самооцінки особистості та службових перспектив.

3. Ми виявили процентна кількість респондентів для кожної сформувалася фази: а) вікова група 25-30 років: у фазі "напруги" знаходиться 20%, "резистенции" - 18%, "виснаження" - 0%, емоційне вигорання не виявлено - 62 % - б) вікова група 30-45 років: у фазі "напруги" - 15%, "резистенции" - 10%, "виснаження" - 0%, емоційне вигорання не виявлено - 71% - в) вікова група 45-60 років : в фазі "напруги" - 25%, "резистенции" - 44%, "виснаження" - 19%, емоційне вигорання не виявлено - 12%. Отже, серед лікарів-психіатрів у віці 30-45 років ознаки емоційного вигорання зустрічаються значно рідше, ніж у представників інших вікових категорій. Ці дані свідчать про негативний вплив тривалої роботи в психіатрії, при якій відбувається емоційне вигорання.

4. Лікарі настільки перевантажені лікуванням пацієнтів, що на профілактичну роботу з самими собою не залишається часу і сил, або ж їм важко визнати, що вони самі знаходяться в стані стресу.

Оздоровленням персоналу і профілактикою психічного здоров`я повинні займатися психологи, що працюють з медичним персоналом. Опитування лікарів-психіатрів виявив наступне: 70% респондентів потребують роботи з психологом, 20% - ставляться нейтрально, а 10% висловилися, що не потребують допомоги психолога.

З цього можна зробити висновок, що емоційні проблеми турбують багатьох, і необхідно застосовувати психологічні заходи, наприклад, створення психологічної служби, націленої на оцінку станів працівників, підтримання психічного здоров`я-проведення психотерапевтичних сеансів, тренінгов- навчання психологічним методам саморегуляції, самодіагностики, самокорекції і самопрофілактікі емоційного вигоранія- організацію циклу лекцій і семінарів.

Дане дослідження свідчить про серйозність проблеми емоційного вигорання, негативні наслідки якого обумовлюють необхідність його попередження. Ми сподіваємося, що отримані результати будуть використані при проведенні психологічної роботи з лікарями-психіатрами.

Терещенко Е.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!