Трансформація наукового дискурсу в роботах послідовників л. С. Виготського

У наш час будь-яку наукову концепцію можна представити незалежно від мови, на якому вона викладена. Когнітивна проблема під пером дослідника перетворюється в когнітивно-мовну. Акцентуючи це положення, можна сказати, що наука як спосіб пізнання світу обумовлена мовою. Для здобуття наукової цінності і соціальної значущості процес і результати пізнання повинні бути викладені певним чином. Науковий дискурс виявляє специфіку наукового мислення, етапи руху думки, способи досягнення узагальнень і висновків. Науковий дискурс, можна трактувати як: 1) соціальний діалог, через громадські інститути між індивідами, групами і організаціями, а також соціальними інститутами, включеними в цей Діалог 2) складна мовна практика, підпорядкована правилам і трансформацій (це може бути "практика" і соціальної групи, і наукової парадигми, в тому числі і в історичній перспективі).

J.-F.Loytard визначає науку як "різні гри з більш-менш арбітражними правилами, специфічними для того чи іншого типу знання ". Сучасна ситуація в психології характеризується зміною арбітражних правил, що тягне за собою переінтрепретацію" класичних робіт ", що визначали обличчя вітчизняної психології протягом більш як сімдесятирічного періоду. Довгий час, перебуваючи в умовах моноваріантной істини, радянська психологія пережила потрясіння, коли соціальні та політичні зміни кінця 80-х років ?? століття відкрили для представників наукової спільноти бесчісле нное різноманіття іншомовного наукового знання. Разом з тим вищезгадані події сильно похитнули інституційні основи психології, відчинивши для всіх бажаючих закриті перш двері, що серйозно позначилося на змісті і якості наукових робіт.

Наше дослідження розглядає ситуацію з сучасним використанням ідей класика радянської психології Л. С. Виготського. Робота виконана в рамках соціально-конструктивістського підходу. Методика дослідження заснована на способі проведення дискурсного аналізу, запропонованому Billig (1987), коли в процесі багаторазового прочитання тексту дослідник поступово включається в смислове поле дискурсу. Автор в ряді акцентованих публікацій докладно і детально розглядав етимологію поняття "дискурс" і описував схему проведення дискурсного аналізу наукових текстів. В якості дослідницького матеріалу використані матеріали наукових конференцій, датованих 1981 і 1999 гг. і присвячених розгляду творчої спадщини вченого. На підставі проведеного дискурсного аналізу наукових текстів були висунуті наступні положення:

1) Для "дискурсу-тисяча дев`ятсот вісімдесят-одна" характерна загальна тематика, розмова ведеться про роботи, безпосередньо або опосередковано пов`язаних з ідеями Л.С.Виготського, в той час як "дискурс-+1999" представляє собою строкате різноманіття тим, що не мають відношення до творчості вченого .

2) "Дискурс-1999" орієнтований на вихваляння особистості Л. С. Виготського і "обожнювання" його образу, повністю втративши критичність по відношенню до його творчості, в той час як "дискурс-тисячу дев`ятсот вісімдесят один" спрямований на захоплення ідеями вченого з точковою критикою окремих думок.

3) "Дискурс-1999" містить в собі спотворення змістовного характеру, що проявляється у використанні категорій, відсутніх в оригінальних роботах Л. С. Виготського і його послідовників ( "культурно-історична теорія емоцій", "адиктивна поведінка").

4) У "дискурсі-тисяча дев`ятсот вісімдесят одна" в якості основного прийому посилення авторської позиції використовується пряме, дослівне цитування із зазначенням точних координат висловлювання, "дискурс-1999" застосовує неповне, "згорнуте" цитування.

5) "дискурс-1999" не містить в собі згадки про вчителів, соратників і учнів Л.С.Виготського.

6) індекс цитування персоналій (на матеріалі дослівного і скороченої цитування) в "дискурсі-1999" серйозно знижується і виявляє велику розмитість і невизначеність в порівнянні з "дискурсом-+1981".

7) "дискурс-1999" характеризується зміною арбітражних правил, що визначають стилістику організації наукового тексту в бік пом`якшення кордонів, збільшення ступеня проникності і зниження редакційного відбору.

Таким чином, грунтуючись на отриманих результатах, можна стверджувати, що зміни соціокультурного середовища сприяють розмивання меж науки, що виражається в зміні правил, що визначають форму викладу наукового матеріалу і трансформації змісту наукового дискурсу послідовників Л.С. Виготського.

Солодуха А.С.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!