Сучасне психологічне знання: криза чи новий початок?

Останнім часом сучасне психологічне знання набуває форми, які складно однозначно віднести до тієї чи іншої наукової школи або напрямку. Даний процес не є анормальним, а являє собою наслідок інтенсивного і багатовекторного розвитку гуманітарних наук, що почався в 70-х роках минулого століття і триває по теперішній час. Це істотно вплинуло на сучасний образ психологічної науки. У цьому образі найбільш чітко вимальовуються три характеристики: 1) визнання недосконалості методології позитивізму, неможливості організації та побудови знання по моделі природних наук-2) відмова від метатеорій, здатних пояснити і передбачити будь-які явища соціальної реальності і перемикання зусиль вчених на розробку теорій середнього рівня-3) усвідомлення факту відсутності однозначного пояснення соціокультурних феноменів і перехід до трактування гуманітарного знання як багатовимірного.

Дані положення потребують деяких коментарях. По-перше, визнання обмеженості позитивізму не означає його повного відкидання. Як відомо, психологічний метод в рамках будь-якої методологічної традиції має свої переваги і обмеження. Тому необхідно здійснити визначення так званих "сфер оптимального використання", що є на сьогоднішній день в арсеналі сучасної психології наукових методів. По-друге, відмова від пошуку метатеорій в рамках соціальної психології виводить на передній план категорію контексту - сукупності навколишніх індивіда соціальних, особистісних, історичних і ситуативних детермінант. У цій ситуації найбільш складна для ідентифікації саме ситуативна частина контексту. В результаті теорії середнього рівня, з одного боку, залишають досліднику право на багатовимірну трактування поведінки випробовуваних а з іншого-метою психології стає не прогноз поведінки індивіда, а опис поведінки з урахуванням деяких факторів, здатних вплинути на нього. По-третє, багатовимірність соціокультурних феноменів, розглянутих в роботах по кросскультурний і дискурсна психології, робить актуальним наступний висновок - у кожної психології своя "правда".

Знання, здобуті за допомогою інструменту різних методологічних орієнтацій, мають однакове право на існування і можуть взаємно доповнювати один одного, в той час як функція спростування втрачає своє значення. В таких умовах дуже важлива методологічна "витриманість" вченого, тобто його здатність залишатися в рамках обраної ним методологічної традиції, або здійснювати перехід з однієї традиції в іншу, керуючись певними правилами. Крім того, вічна проблема впливу особистості дослідника на його наукову роботу буде частково компенсуватися тим, що елемент суб`єктивності психологічного знання отримає офіційне визнання.

Психологія, особливо соціальна, не є наукою в чистому вигляді - це, на наш погляд, явище, яке балансує між соціальними феноменами і способами їх пояснення і опису. Велика кількість підходів і методологічних традицій, що функціонують подібним чином, є свідченням цієї ситуації. Соціальний конструктивізм, конструкціонізм, екзистенційна феноменологія, структуралізм і постструктуралізм, різноманіття наративних підходів, дискурсна психологія і дискурсна аналіз - цей перелік методів, відомих на нашому культурному і науковому просторі, постійно поповнюється. Однак включення цих методів в когорту наукових досліджень ускладнене, в силу існуючої думки про те, що поява нового передбачає витіснення і забуття вже наявного.

Ситуація ж така, що багатовимірність психологічного знання передбачає, відповідно, і багатовимірність методів, використовуваних для його видобутку і аналізу. На прикладі психологічного консультування і психотерапії можна помітити, що різні шляхи досягнення однієї мети набагато більш продуктивні, ніж навпаки. Тому цілком можливо, що у випадку з психологією практика дасть поштовх до подальшого розвитку наукової стороні наукового буття психології.

Солодуха А.С.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!