Теорія руйнування в курсі "методологічні основи психології"

Підвищений інтерес до методологічних основ психологічної науки пояснюється необхідністю систематизації великої інформації про теорії психології і її практичних галузях. Психологи зараз усвідомлюють, що подальше перебування в невизначеності до методологічних питань може компрометувати психологію як науку і як значиму соціальну практику. Методологія як вчення про принципи, способи, правила і методи наукового пізнання, повинна займати основне місце в професійній підготовці психологів [1, 3, 4, 5, 6]. Введення в освітній стандарт психологічних факультетів курсу "Методологічні основи психології" передбачає вирішити ряд проблем якості підготовки психологів: сприяти особистісному зростанню, професійної рефлексії, мотивації, критичності в аналізі діагностичних процедур.

Виходячи з цього, нами розроблена програма і видано навчальний посібник "Методологічні основи психології. Практикум" [8]. Зміст і обсяг навчального курсу визначався ступенем необхідності подання у ньому ключових питань методології сучасної психології. Зокрема, основними проблемами розгляду методологічних основ був розвиток поняття "особистість" у вітчизняній та зарубіжній психології. Методологічний аналіз наукової ситуації проводився на прикладі взаємодії психологічної науки та психологічної практики. Прикладні аспекти методології обговорювалися на прикладі методологічного аналізу сучасної вищої освіти. Методологічний аналіз психологічних теорій - стрижнева частина даного курсу. Теорією називається будь-яке наукове єдність знання, в якому факти і що моделюють уявлення, або гіпотези, пов`язані в деяку цілісність, підводяться під загальні закони, а зв`язки між ними виводяться з останніх. У той же час до всякого теоретичного пізнання в силу того, що будь-який теорії неминуче притаманний гіпотетичний елемент, домішується момент непевності. Вона набуває імовірнісний характер, причому виявлення кожного узгоджується з цією теорією факту збільшує ступінь її достовірності, а виявлення факту, що суперечить їй, робить її менш достовірної, ймовірною. Не випадково Ф. Вольтер іронічно писав: "Теорії подібні мишам: вони проходять через дев`ять дірок і застряють в десятій" [2, с. 453.].

Обговорення методологічних основ теорії "руйнування" в зіставленні з теорією "розвиток" націлене на формування теоретичної рефлексії студентів з приводу структурування складних дихотомічних зв`язків у функціонуванні психологічних реалій. Основні завдання занять з даної теми - вправи студентів у використанні методологічного інструментарію аналізу психологічних теорій: онтологія теорії, ідеальний основний об`єкт, об`єкт і предмет дослідження, метод дослідження при вирішенні проблем психологічного руйнування. Придбання студентами навичок методологічного аналізу підходів до вирішення практичних проблем психологічного руйнування. Усвідомлення студентами ролі знання методологічних основ психологічної теорії "руйнування" в своєму професійному становленні. Включення цієї теми обумовлено рядом обставин. Справа в тому, що в сучасній науці існують значні розбіжності в тлумаченні сутності самого поняття "психологія руйнування". Тому у студентів важливо виробити методологічне розуміння неоднозначності змісту і форм теоретичного знання про психологію разрушенія- привести у відповідність теорії психологічного розвитку і руйнування, як найбільш диспропорційно представлені в курсах психології. Теоріям розвитку присвячені тисячі томів, психологія руйнування представлена фрагментарно (теоріями одиничних форм психологічного руйнування, типу: відчуження, агресії, насильства, девіантної поведінки) на рівні здогадок, одкровень, міркувань, швидше за відносяться до категорії емпіричного знання. Засоби, методи і правила експериментального дослідження розвитку мають давню історію і певні досягнення. Психологія руйнування представлена "фактичними свідченнями" (будь-яке показання свідків вельми суб`єктивно). Об`єктивним експериментальним дослідженням з етичних міркувань психологія руйнування обмежена. Навіть на рівні описової психології теж з етичного принципу - не можна говорити про "не можна". Оскільки обговорення теорій руйнування неминуче призводить до граничних його формам - смерті, - то природно постає одвічна проблема: як і що про це говорити? Мабуть, ні в одній з тем психології проблема евфемізму так гостро не постає, як під час обговорення зачаття людини і його смерті. Правило Цицерона говорить: "Obscenum est dicere, fasere non obscenum" - "Непристойно говорити [про це], робити таки не непристойно" [7, с. 947]. Смерть, руйнування природні. Це народитися - випадковість, а померти - неминучість. Але у більшості людей є психологічний захист - не впускати в своє повсякденне свідомість цього знання. Виходячи з цих, далеко неповних особливостей психології руйнування, методологічний аналіз його теорій має дещо інший характер, ніж інші методологічні основи психології. Це, скоріше, спроби намітити контури зіставлення щодо розроблених теорій психологічного розвитку і теоретичних положень про психологічний руйнуванні. Психологія руйнування так само, як і теорія психології розвитку, включає систему знань про факти, законах руйнування психологічної реальності і систему знань про сприйняття, переживання, осмислення людиною факту руйнування, способів виходу з руйнує психіку ситуації, шляхів подальшого життя після події руйнування. "Ніщо не вічне під місяцем". Руйнується все: ілюзії, надії, смисли, відносини. Приходить час, і неминуче втрачаються можливості, перспективи, бажання. Вриваються події і руйнуються зв`язку, установки, ціннісні орієнтації. Створюються ситуації і губляться досягнення, придбання, замість позитивного розвитку йде деградація. Цей перелік нескінченний. У період дитинства, отроцтва, юності виникають суттєві новоутворення, що забезпечують людині можливість переходу з однієї соціальної ситуації розвитку в іншу. Але в цей же час закономірно відбуваються процеси руйнування. У дитини руйнується дитяча безпосередність, на зміну їй з`являється необхідна опосредствованность. Прихильність малюків, так розчулює дорослих, змінюється автономністю і самостійністю. І якщо ці процеси своєчасно не відбудуться, то виявиться аберація особистісного розвитку. Методологічний аналіз психології руйнування включає: створення класифікаційної системи чинників, умов, передумов, рушійних сил руйнування психологічної реальності-визначення законів разрушенія- чітке розведення позитивної і негативної сторони наслідків разрушенія- формулювання основних проблем відносини самої людини до факту психологічного разрушенія- оцінка стратегії діяльності психологів в просторі руйнують життєвих сітуацій- аналіз технологічних систем надання психологічної підтримки та по мощі людям, що переживають факти руйнування, систем психопрофилактики несвоєчасної втрати психологічних функцій, психопрофилактики руйнують соціальних тенденцій.

Все це досить складні завдання, але вирішувати їх необхідно, оскільки від відсутності наукових теоретичних побудов руйнування як факт не стає менш значущим у житті кожної людини, а, отже, і психологічної науки, і психологічної практики.

Чиркова Т. І.