Понятійний конструкт "система самоставлення особистості" як засіб аналізу незалежних теоретичних концепцій в психології особистості

Про методологічних і теоретичних труднощі психології особистості сказано вже досить багато і вони добре відомі. Досліднику, приступає до роботи в цій області, з неминучістю доводиться виробляти свою позицію і шукати шляхи їх подолання. Продумуючи стратегію компаративного дослідження, ми також зіткнулися з певними труднощами, для вирішення яких, і треба було побудова спеціального понятійного конструкту - "система самоставлення особистості". Щоб зробити більш очевидним методологічний запит, якому відповідає створення такого конструкту, коротко позначимо ключові проблеми, з якими довелося зустрітися.

Безумовна і очевидна складність самого об`єкта дослідження - особистості, різноманіття методологічних позицій і теоретичних підходів призвело до того, що на сьогоднішній день психологія особистості не є внутрішньо-однорідної областю знань, а являє собою набір незалежних теоретичних поглядів. У зв`язку з чим, виникає потреба критичного переосмислення, зіставлення і синтезу вироблених знань, з метою їх логічного і теоретичної організації.

Поставивши перед собою завдання, провести порівняльне дослідження теоретичних концепцій Н.Кохута, А. Адлера і К. Роджерса, ми з особливою виразністю побачили як відмінність в теоретико-методологічних і ідеологічних позиціях авторів народжує абсолютно непорівнянні на перший погляд способи концептуалізації. Закономірно виникло питання: чи можливо знайти кошти аналізу та зіставлення теоретичних побудов такого роду.

На загальнонауковому рівні розробкою методологічного інструментарію для вирішення подібних завдань займався радянський філософ і методолог Е. Г. Юдін. Він запропонував наступний підхід: провівши попередній теоретико-методологічний аналіз наявних розрізнених уявлень, виділити ті методи, засоби і прийоми абстрагування, якими вони були отримані. Потім, зіставивши дані різних досліджень, виконати особливу роботу з відтворення структури того об`єкта, "проекціями" якого є наявні знання. Отриману таким чином структурну модель об`єкта - "конфигуратор" використовують як засіб аналізу і такої перебудови вихідних теорій, яка дозволяє вирішити питання про можливість їх зіставлення або синтезу.

Завдання синтезу є тим фокусом, кутом зору, виходячи з якого, здійснюється попередній аналіз. Конфігуратор дозволяє відтворити структуру об`єкта в чомусь понад вже наявних знань, але, що важливо, він є лише структурною моделлю, а не теорією структури об`єкта. Саме за допомогою конфігуратора з`являється можливість побачити закономірності переходу від однієї теорії до іншої і їх зв`язок з досліджуваним об`єктом (за аналогією з проекціями креслення), на підставі того вдається чи ні виявити "закономірності переходу" робиться висновок про наявність глибинного споріднення між теоріями, або їх принципової непорівнянності (даними способом).

Завдання побудови такої моделі-конфігурувати є спеціальної окремої завданням теоретичного дослідження і від того, наскільки успішно вдається її вирішити, багато в чому залежить результат всього дослідження.

Застосування запропонованої схеми в нашій роботі призвело до побудови в якості конфігуратора такого понятійного конструкту як "система самоставлення особистості" (ССОЛ). Поняття "система" спочатку задає основні його характеристики: цілісність, зв`язність елементів і відособленість. ССОЛ є частиною більш великої структури - особистості і від інших елементів відрізняється адресатом психологічних феноменів, їм є власне Я. Але ССОЛ являє собою не тільки сукупність різного роду відносин суб`єкта до самого себе, а також ряд феноменів безпосередньо залежать від якості цього відносини (рівень домагань , комплекс неповноцінності і т.п.). Очевидно, що система являє собою виражене гетерогенне освіту, елементи, якої пов`язані не чіткої лінійної структурою, а складними не завжди однозначними зв`язками. Між собою їх ріднить і об`єднує в понятійну систему - якийсь системоутворюючий і структуро-організуючий елемент, який, використовуючи психоаналітичну термінологію, ми позначили як нарцисична динаміка, яка відображає закономірності формування ССОЛ.

У висновку ще раз підкреслимо, що побудова понятійної моделі - ССОЛ не є самоціллю, вона не несе на собі пояснювальних функцій, це всього лише методологічний інструмент, за допомогою якого з`являється можливість здійснити порівняльне дослідження незалежних теоретичних концепцій.

Гнатюк Ольга Владиславівна