Методологічні проблеми дослідження життєвого шляху особистості

Життєвий шлях як багатовимірне і різноспрямований явище передбачає особливу увагу до методологічним підставах його дослідження. Разом з тим, при наявності значної кількості окремих, як правило, емпіричних досліджень в цій області, сучасна психологія швидше уникає методологічних проблем, що відносяться до "життєвої" проблематики. Біографічний підхід, який панує у міждисциплінарних дослідженнях життєвого шляху (в широкому сенсі слова, як особливе дослідницький напрямок), незважаючи на його широке поширення, залишався зазвичай мало методологічно і теоретично розробленим. Звідси кілька скептичне ставлення до підходу, що склалося до теперішнього часу. Однак насправді тут криється чимало серйозних дослідницьких питань, які вимагають свого вирішення. Вони походить від надзвичайно складного завдання пізнання цілісного життя, яка розглядається в тимчасовій протяжності.

Існують різні рівні буття людини, кожен з яких передбачає свій спосіб аналізу. Тому в цілому ми раніше (Коржова, 2006) назвали відповідну методологічну парадигму синтетичної, що поєднує елементи природничо (більш доречною в вивченні "нижчих" рівнів буття) і гуманітарної (більш адекватної при зверненні до "вищих" його рівнями). Розглядаючи психологію людини як суб`єкта життєдіяльності в якості можливої основи психології життєвого шляху особистості, ми віддаємо пріоритет гуманітарної парадигми. Ми говоримо про людину як суб`єкта життєдіяльності, але про особистість як суб`єкта життєвого шляху. В останньому випадку методологія і методи повинні, перш за все, дозволяти зрозуміти внутрішній світ, але в той же час, по можливості поєднуватися з більш "строгими" процедурами пояснення, з метою досягнення максимально можливої об`єктивності. Пізнання людини як суб`єкта життєдіяльності грунтується на синтетичній парадигмі, що пов`язано з поглядом на людину як на цілісність, і поєднує розуміння і пояснення, идиографический і номотетический, якісний і кількісний, дедуктивний та недедуктивних підходи, що дозволяє аналізувати різні сторони взаємодії людини з життєвими ситуаціями в співвідношенні теоретичного та емпіричного рівнів пізнання. Це дозволяє зіставляти отримані факти з іншими фактами, а також з теорією, яка передбачає розробку певних узагальнених показників.

Методи пізнання людини як суб`єкта життєдіяльності можуть бути охарактеризовані як синтетичні, а в змістовному плані як рефлексивно-процесуальні. Пізнання людини як суб`єкта життєдіяльності являє собою відкриту систему: фіксовані лише узагальнені показники, виділені на основі моделі людини як суб`єкта життєдіяльності. Засоби і результати пізнання можуть варіювати в конкретній ситуації.

Більшістю дослідників гуманітарна і природничо парадигми пізнання не розглядаються як взаємовиключні, а перспективи розвитку психодіагностики зв`язуються з взаимообогащением дослідних процедур, що відносяться до різних дослідним парадигм. При цьому питання про вивчення життєвого шляху в тій чи іншій дослідницької парадигми залишається дискусійним, як і про можливість поєднання дослідницьких парадигм. Можна припустити, що синтез відноситься в першу чергу до дослідницьких процедур, фіксується в певних методіках- в другу чергу - до процедур психологічного консультування, і тільки в третю чергу - до методології. Це пов`язано з принципово різними уявленнями про людину та її психологічних феномени в різних психологічних напрямах, що спираються на різні методологічні парадигми, і, відповідно, різне світогляд.

Дане питання розглянуто нами детально в аналізі сформованих теоретичних моделей особистості, що представляють своєрідну "гносеологию" особистості. Традиційно особистість описується через різні підходи до її пізнання. Проведений нами аналіз сучасних концепцій особистості показав, що за кожною з них стоїть певна теоретична модель особистості. Можна припустити, що теоретичні моделі відповідають різним варіантам (типам) особистості, які існують реально. Особистісна модель є сполучною ланкою між пізнанням особистості (гносеологією) і її реальним буттям (онтологією).

Таким чином, розгортання реального буття особистості в процесі її життєвого шляху може бути пізнане за допомогою виявлення моделей особистості вже в реальних життєвих проявах варіантів особистості. Так, знання про "теоретичної" особистості дозволяють пізнати "реальну особистість". Психологія людини як суб`єкта життєдіяльності була розроблена нами при опорі на ситуаційний підхід. Поняття життєвої ситуації, на наш погляд, не втрачає свого методологічного значення і при зверненні до вивчення особистості. Це дозволяє знайти нові "ключі" до проблеми співвідношення внутрішнього і зовнішнього, суб`єкта та об`єкта. Ситуація виступає, в найзагальнішому плані, як якийсь "проявника" внутрішніх детермінант людського буття у вчинках і стосунках особистості. Особлива життєва ситуація - життєва подія як найбільш значуща ситуація, поворотний пункт життя, - може використовуватися (і успішно використовується різними авторами) в якості одиниці аналізу життєвого шляху.

Психологія життєвого шляху дозволяє інтегрувати різнорідні і розрізнені знання про особистість, у всій її суперечливості і повноті, в контексті всього життя людини. Центральним феноменом в особистості ми вважаємо її спрямованість, що дає можливість розглядати визначаються відмінностями в спрямованості варіанти життєвого шляху. Коли ми говоримо про особистості, мається на увазі унікальний для даної людини спосіб вирішення загальної для всіх людей життєвої завдання - реалізації свого людського призначення. Те, як воно розуміється, і в якому напрямку відбувається процес її рішення, перш за все і визначає суть емпіричної особистості. Спрямованість "задає тон" всього "строю" особистості і тому може вважатися її визначальною характеристикою. Вибір життєвих орієнтацій як життєве самовизначення розглядається нами в якості вихідного моменту життєвого шляху особистості. Життєві орієнтації, як показано нами раніше, проявляються у всіх вчинках людини в світі і відносинах до нього, в різних способах вирішення питання про людському призначення, і реалізуються в гармонійних або дисгармонійних варіантів розвитку особистості.

У наших дослідженнях життєвих орієнтацій емпірично були виділені їх базові компоненти, взаємозв`язок яких визначає ортогональні осі життєвого творчості і відповідальності - підстави типології. Духовно-моральний вектор задає додаткову площину аналізу, надаючи типології відому об`ємність. Особистість, інструмент взаємозв`язку внутрішнього і зовнішнього світу людини, може бути зрозуміла як вищий рівень психологічної організації людини в порівнянні з суб`єктним, що включає (в перетвореному вигляді) характеристики людини як суб`єкта життєдіяльності, а також, крім цього, і інші ознаки. Перш за все це відноситься до тих властивостей особистості, наявність яких дозволяє говорити про неї як про оціночну категорії. Це наявність усвідомленого морального ідеалу і, відповідно, ті форми активності, які властиві людині в зв`язку з прагненням досягти відповідності ідеалу, т. Е. Форми морального самовизначення. Реальні і художні життєписи представляють матеріал для визначення більш глибоких змістовних характеристик різних варіантів життєвого шляху і відповідних контент-аналітичних категорій в контексті спрямованості життєвого шляху, що відповідає нашому уявленню про сутність особистості як суб`єкта свого життя, по-різному проявляє в ній активність відповідно до спрямованістю , що володіє морально-духовними характеристиками.

Такі дослідження проведені нами в процесі аналізу варіантів життєвого шляху літературних персонажів (Коржова, 2004, 2006). У зв`язку з цим виникає проблема зв`язку особистості персонажів і особистості автора, а в більш широкому плані - особистості творчої людини і продуктів його творчості. Творчість може розглядатися як одна зі сфер проявів спрямованості особистості в процесі життя і тому бути предметом дослідження в психології життєвого шляху. Творчість внаслідок професійної приналежності або душевної схильності вимагає від людини значного напруження душевних сил і, як правило, для її суб`єктів стає однією з найважливіших. У зв`язку з цим виникає питання про зв`язок загальної спрямованості особистості з умовами творчості, як внутрішніми (особистісними), так і зовнішніми (ситуативними). Дана проблема є частиною більш широкої проблемою зв`язку сенсу життя і творчості, в процесі якого людина займає по відношенню до світу особливу цілісну позицію, переживає онтологічну єдність з ним.

Коржова Є. Ю.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!