Методологічні засади дослідження особистості в ситуації дистанційного навчання

В даний час існує суперечність між швидким, але не завжди обґрунтованим поширенням нових інформаційно-комунікаційних технологій, в тому числі технологій дистанційного навчання, і реальної готовністю особистості отримувати якісну освіту за допомогою цих технологій. Проводиться дорога і трудомістка робота по розробці основних принципів дистанційного навчання і програмного забезпечення для його впровадження, що вимагає участі фахівців в області інформаційно-комунікаційних технологій, педагогіки, психології-методистів в різних предметних областях, викладання за якими ведеться в навчальних закладах, що реалізують програми дистанційного навчання. Вивчаються окремі технології цього типу навчання - кейс-технології, ТВ-технології, мережеві технології. При цьому часто не враховується готовність особистості до такого роду навчання. В результаті нові інформаційно-комунікаційні технології не приносять бажаного освітнього ефекту. У зв`язку з цим стає актуальною задача вивчення особистості і її розвитку в умовах нової освітньої ситуації дистанційного навчання.

У світовій науці акцент робиться на технологічну складову нової освітньої ситуації (Barrie J. M, Presti D. E., Arodzero A.- Goldberg D. і ін.). У вітчизняній психології можна виділити два підходи до розгляду освітньої ситуації з активним використанням інформаційно-комунікаційних технологій. По-перше, технологічний підхід. Автори ставлять питання про те, чому навчати людини в новій освітній ситуації, зокрема, в ситуації дистанційності. Технології описуються в підручниках і навчальних посібниках (Васильєв В. Н., Лісіцина Л. С. та ін.). Але педагогічні та психологічні проблеми такого навчання у викладі цих авторів залишаються без уваги: їх підручники не пропонують обґрунтування методики і не є особистісно орієнтованими. По-друге, виділяються підходи, в яких акцентується вивчення "девіантної" особистості, її знецінення інформаційними технологіями (манерою В. Х., Богданівська І. М., Проект Ю. Л., Королева Н. Н. та ін.). Така особистість часто описується як завісімая- розглядається її адиктивна поведінка, тому що увага приділяється негативному впливу інформаційно-комунікаційних технологій і нової освітньої ситуації на особистість. У роботах представників цього напряму формується тенденція, яку можна охарактеризувати як суперечливу: в суспільстві нового типу особистість, що відповідає вимогам цього суспільства, визнається проблемною. Технологічна складова дистанційного навчання, безумовно, важлива. Однак вона не досягає високого ступеня ефективності без урахування особистісних факторів, не кажучи про можливість "освітнього травмування" особистості. У той же час, особистість сьогодні змушена освоювати інформаційно-комунікаційні технології (наприклад, з метою професійного росту), що не є підставою для розгляду її як девіантної. Як показують дані попереднього дослідження, залишається фрустрированной потреба студентів дистанційного вузу в виховних впливах, виникає незадоволеність від недостатності спілкування з викладачем, відбувається знецінення праці висококваліфікованого професорсько-викладацького складу.

Методологічна позиція справжнього дослідження визначена в зв`язку з його предметом, в якості якого виступила трансформація основних особистісних утворень в контексті ситуації дистанційного навчання. Передбачається порівняння особистісних утворень осіб, які перебувають в різних освітніх ситуаціях - в ситуації дистанційного і традиційного навчання. При цьому в якості методологічного підстави дослідження визначено методологію особистісного і ситуаційного підходів і їх взаємопроникнення (Коржова, 1994, 2004, 2006- Бурлачук, Коржова, 1998: Додати Семенова, 2007). Згідно особистісному підходу, на чільне місце в дослідженні ставиться особистість як інструмент взаємозв`язку внутрішнього і зовнішнього світу. Особистість займає центральне місце в психологічній організації людини, оскільки інтегрує всі психічні освіти і регулює взаємини людини із зовнішнім світом. Особистість в ситуації дистанційного навчання буде розглядатися на основі концептуальної моделі, запропонованої Е. Ю. Коржовій. Серед провідних особистісних утворень в моделі розглядаються суб`єктність, життєва позиція, життєве творчість, відповідальність і моральний вибір. Суб`єктність розуміється як передумова формування особистості, що припускає свідомість, усвідомленість своїх дій (вчинків) і значущості (цінності) явищ внутрішнього і зовнішнього світу (ставлення до них).

Життєва позиція - узагальнена ціннісна характеристика жізнеосуществленія, що включає в себе відповідальність, творчість і моральний вибір. Життєве творчість визначається як перетворює життєва активність протягом життєвого шляху. Відповідальність розглянута нами як неоднорідне утворення, яке включає стабільний внутрішньоособистісний компонент, що описується в термінах локалізації контролю як екстернальність і інтернальність, і пластичний ситуаційний компонент (Семенова Г. В.). Регулятором життєвої позиції, своєрідним "обмежувачем" життєвого творчості і "розширником" відповідальності, виступає моральний вибір. Життєва позиція проявляється у відносинах і вчинках особистості. В результаті проходження певної життєвої позиції в залежності від цінностей формується спрямованість - особистісне утворення більш високого рівня узагальненості.

Для вітчизняних підходів до особистості традиційно увагу до проблеми людського призначення, а також до різних способів її рішення. Можна бачити, що автори прагнуть виділити окремі моменти "входження" особистості в буття. Початковий етап може бути поєднана з спрямованістю, визначенням життєвої завдання. Завдяки цьому активізується внутрішній потенціал і на основі того чи іншого способу взаємозв`язку його з зовнішнім світом відбувається реалізація потенціалу - виконання життєвого завдання індивідуально властивим чином. Специфіка особистості проявляється в особливостях взаємодії людини з навколишнім світом. Звідси випливає і її специфічна функція: особистість "відповідає" за внутрішню організацію суб`єктивного і за її втілення зовні. Спосіб реалізації внутрішньої сутності людини, що подається феноменом особистості, залежить від можливості взаємодіяти з життєвою ситуацією, безпосередньо зв`язує людину з навколишнім світом певним, індивідуально специфічним чином. Завдання психології виявити умови максимальної цілісності особистості в єдності зі світом. Такі умови можливо визначити при аналізі життєвої ситуації особистості (в разі справжнього дослідження - особливої освітньої ситуації). Доповнення особистісного підходу ситуаційним, як ми вважаємо, має істотне методологічне значення, дозволяючи більш глибоко осмислити співвідношення внутрішнього і зовнішнього в людському бутті. Життєва ситуація виступає, в найзагальнішому плані, як якийсь "проявника" внутрішніх детермінант людського буття у вчинках і стосунках особистості, будучи за формою фрагментом середовища як зовнішніх об`єктивних обставин життєдіяльності, з якими відбувається безпосередній контакт людини, а за змістом - ситуацією особистому житті , т. е. життєвими обставинами, найбільш близькими (значимими) для людини. Це надає психологічного дослідження багатовимірність і дозволяє піти від звичного розгляду людини як замкнутого цілого.

У психології життєвих ситуацій існує багаторічний досвід емпіричних досліджень, при цьому залишаються розрізненими і різноспрямованими. Зараз актуальна проблема визначення загальних закономірностей буття особистості в ситуації. У контексті нашого дослідження ці загальні закономірності виявляються за допомогою порівняльного аналізу двох освітніх ситуацій - традиційного і дистанційного навчання. У зв`язку з цим необхідний детальний аналіз структури та закономірностей ситуаційної динаміки з їх подальшим зіставленням.

В рамках ситуаційного підходу не склалося єдиної думки про спосіб характеристики ситуацій. При дедуктивному підході для опису ситуації заздалегідь розробляється або приймається певна схема. Можливо покрокове моделювання ситуації. До опису ситуації можуть бути застосовані спеціально розроблені критерії, які можуть бути досить вільними, що наближає до певної міри ситуаційний аналіз до идиографический. Структурний підхід до аналізу ситуацій передбачає виділення її структурних елементів. У дослідженні передбачається поєднувати як змістовний, так і структурний аналіз ситуацій традиційної освіти і дистанційного навчання.

Семенова Г. В., Коржова Є. Ю.