Просторово-часова автономія як характеристика дистанційного навчання

Дистанційне навчання можна визначити як процес комунікаційної взаємодії викладача та учня (або групи учнів) з метою подачі і засвоєння знань, що здійснюється за допомогою технічних засобів передачі інформації без просторово-часового об`єднання учасників комунікації.

Таким чином, одна з ключових характеристик дистанційного навчання - відносна просторово-часова автономія учня і викладача. Це означає, що більшу частину часу учень може займатися самостійно, обмежуючись дистанційним взаємодією з іншими членами навчальної групи і з викладачем. Фактично фіксуються тільки рубежів етапи здачі необхідних для атестації тестів, курсових робіт і т.п., а також час дистанційних семінарів в режимі реального часу.

Відмінність від традиційного очного освіти, таким чином, у відсутності безпосереднього взаємодії викладача та учнів. Відмінність від традиційного заочного навчання - отримання швидкого зворотного зв`язку не тільки від викладача, але і від членів групи. Просторово-часова автономія як ключова характеристика дистанційного навчання багато в чому визначає переваги та недоліки дистанційного навчання в порівнянні з традиційним.

Найбільш суттєва перевага дистанційного навчання - можливість вчитися в зручний час і в зручному місці, незалежно від місця знаходження навчального установи-а також порівняно низька собівартість навчання. У той же час слід зазначити і численні недоліки дистанційного навчання. Перш за все, у багатьох викликає сумнів якість освіти, одержуваного дистанційно, без безпосереднього очного контакту студента і викладача. Сильне гальмівний вплив на розвиток дистанційного навчання надає низький рівень розвитку комунікаційних систем і комп`ютерної грамотності населення, а також проблема ідентифікації особистості студента, що особливо актуально при дистанційних іспитах.

У дистанційному навчанні виникають також специфічні соціально-психологічні труднощі: проблема низької емоційної насиченості дистанційних курсів, проблема побудови міжособистісних відносин дистанційних студентів один з одним і з викладачем. Всі ці проблеми проявляються, зокрема, в тому, що велика кількість учнів, почавши процес навчання за певним дистанційного курсу, що не завершує навчання до кінця.

Для успішного розвитку дистанційного навчання необхідно рішення цілого ряду проблем - як технічних, так і психолого-педагогічних. Основне завдання, яке належить вирішити на шляху широкого впровадження дистанційного навчання, полягає у вирішенні соціально-психологічних проблем - проблеми емоційного насичення курсу, проблеми підтримки високого рівня мотивації учнів і суміжних проблем. Позитивна динаміка розвитку системи дистанційної освіти в Росії дозволяє сподіватися на вирішення цих проблем в доступному для огляду майбутньому.

Бєляєв Л.В.