Соціокультурно-інтердетерміністская діалогічна перспектива поглиблення розуміння психологічної феноменології

Фундаментальна праця Б. Г. Ананьєва "Людина як предмет пізнання" починається з констатації різноманіття підходів до вивчення людини, відносин і зв`язків людини зі світом, якого ще ніколи не знала історія науки. Це обумовлено, по-перше, складністю самого феномена людини, а, по-друге, знаходженням його в фокусі уваги різних областей знання, кожна з яких привносить своє унікальне бачення в осягнення природи людини. Обгрунтовуючи корисність міждисциплінарного вивчення людини, Б. Г. Ананьєв відзначав необхідність створення різних комплексних систем для побудови синтетичних характеристик людського розвитку [1]. Однак створення такого роду систем припускає знаходження рішень з цілої низки питань принципового властивості з урахуванням еволюції наукового знання і соціокультурного контексту. Перехід до культурно-наукової традиції постмодерну, супроводжуваний переосмисленням суті і специфіки наукового пізнання (від класичної до постнекласичної науки), ставить цілий ряд питань перед психологічною наукою і практикою. Знаходження відповідей на них з неминучістю передбачає визначення в методологічних підставах, теоретичному доказі і методах дослідження з метою знаходження ресурсів, що дозволяють отримати якісний приріст знання, що сприяє поглибленню розуміння психологічної феноменології. Одним з основоположних серед цих питань є питання про знаходження вичерпних підстав для самовизначення в умовах різноманіття існуючих парадигмальних координат психологічного знання. Нескінченні спроби знаходження єдино вірною системи виявилися безуспішними, в тому числі і в контексті історичного розвитку, з усією очевидністю показав корисність культурного різноманіття та інакомислення як ресурсу розвитку.

З урахуванням викладеного та в контексті існуючого різноманіття підходів до вивчення психологічної феноменології, в тому числі і на рівні парадигмальних координат, нами було запропоновано авторське визначення предмета психології як буття-в-світі самості як біо-психо-соціальної соціокультурно-інтердетермінірованной багатовимірної діалогічного суті у взаємодії з соціальним і природним оточенням в осознаваемо-неосознаваемо-екзистенційному вимірах [3]. Запропоноване визначення дозволяє, охопити всю досліджувану феноменальну область психологічного знання-уявити існуючий спектр парадигмальних координат- нарешті, включити основні виміри, Окреслене багатовимірне поле проявів, підходів і інтерпретацій психологічної феноменології задає рамки психологічного пояснення і розуміння, які передбачають перебування особливої якості інтегрування, що створює можливість відносної визначеності (впорядкованості) в само- і світосприйнятті при збереженні унікальних кожного підходу, що забезпечує можливість взаємозбагачення і взаіморазвітія один одного, в тому числі за рахунок взаіморефлексіі і Остраненіе критики. Висування в якості системоутворюючої категорії самості обумовлено її охопленням в своєму нескінченному змісті всіх можливих сил, що впливають на людину (природних, соціальних), у визначенні В. Джемса включають "всю сукупність властивого їй". Акцентування уваги на буттєвої вотканності людини в світ підкреслює екзистенційну пережіваемость відбувається з людиною. Біо-психо-символічна разнопріродность передбачає виявлення і облік механізмів співіснування і взаємодії цих різноякісних природ в рамках єдиного цілого, яке являє людина. Точно так же, як вимагає інтегрованого розуміння взаємодія усвідомлюваного, неусвідомлюваного і екзистенціального. В цілому ж, представлена багатовимірність психологічної феноменології вимагає особливого типу пояснення і розуміння, який передбачає, вихідну толерантність, плюралістичність і рефлексивність свідомості дослідника- процессуальность- соціокультурну інтердетермінірованность і конструіруемость- співіснування якісно різнорідних природ- екзистенціальну битійность- механізмів особливого типу інтеграції як різноякісних природ, так і знань, накопичених в альтернативних традиціях і підходах [6].

Пошук шляхів співіснування в умовах парадигмального і методологічного різноманіття зумовив розробку авторського методологічного підходу до аналізу психологічної феноменології, який передбачає осягнення природи феномена через супроводжуване критичної рефлексією інтегрування різних традицій, логік і інструментів при збереженні їх автономії в подальшому розвитку, названого інтегративно-еклектичним [3]. Суть його полягає в Багатоплощинний, полілінейном, різновекторність аналізі, що створює можливість якісно іншого інсайтірованія, який передбачає включення в площину аналізу аспектів множинності, діалогічність, діатропічності феномена. Включення в конкуренцію ідей, критична рефлексія, позиціонування надають можливість Остраненіе аналізу як "вічного рушія" прогресу знання. Мова йде не про інтеграцію, неминуче породжує тенденцію до монополії істини з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками, а про вільне оперуванні разноплоскостним, різновекторним знанням, пов`язаним з перебуванням теоретичних моделей та інструментів, що дозволяють знайти нові ресурси поглиблення розуміння досліджуваної феноменології.

Подальший розвиток підходу знайшло своє вираження в ідеях постмодерністського соціокультурно-інтердетерміністского диалогизма [3-6], які обгрунтовують, що поглиблення розуміння психологічної феноменології плюралістичної стає оптимальним при дотриманні наступних умов: і толерантності, за своєю суттю реалізується в вихідному усвідомленому прийнятті факту можливості і корисності існування альтернативних пояснень природи узгодженості вихідних онтолого-епістемологічних аналізованих феноменов- підстав, визначально їх ставлення до найбільш фундаментальних питань, пов`язаних з пізнаваності досліджуваної і пояснюється реальності, супроводжуваної констатацією збіги і неузгодженості позіцій- соціокультурної-інтердетермінірованності, що виражається у визнанні взаємовпливу і взаємозумовленості всіх факторів, присутніх в процесі діалогічності, що виявляється в функціонування досліджуваного феномена- здатності творення спільного знання з урахуванням індивідуальних і культуральних відмінностей, заснованої на логіці взаємозбагачення і взаємо розвитку-Впровадження підходу в методологічному аспекті передбачає прояснення ряду пов`язаних проблемних областей: парадигмального позиціонування, теоретичного докази і методу дослідження. В області парадигмального позиціонування стає все більш очевидною корисність і продуктивність постмодерністського межпарадігмального діалогу як ресурсу взаємозбагачення і взаіморазвітія. В області теоретичного докази усвідомлюється обмеженість експліцитно-структурованого докази (що грунтується на необхідності емпіричного підтвердження будь-якого елементу теорії) і необхідність підвищення ролі імпліцитно структурованого докази (що грунтується на меншій залежності від емпіричного підтвердження і акцентуванні на логічній послідовності і несуперечності, переконливості і прийняття зацікавленим і кваліфікованим читачем ) [2]. В області методу дослідження здійснюється пошук оптимального поєднання можливостей кількісних і якісних методів. Прикладом чого є методологічна тріангуляція і її авторська модифікація інтегративної еклектики шляхом тріангуляції, що дозволяє інтегрувати різноякісні дані і залучати ресурси альтернативних дослідницьких традицій, пропонуючи відповідні механізми.

Янчук В. А.

література

1. Ананьєв Б. Г. Людина як предмет пізнання. 3-е изд. СПб., 2001..

2. Янчук В. А. Методологія, теорія і метод в сучасній соціальній психології та персонології: Интегративно-еклектичний підхід. Мінськ, 2000..

3. Янчук В. А. Постмодернистский, соціокультурно-інтердетерміністскій диалогизм як перспектива позиціонування в предметі психології // Методологія та історія психології. 2006. Т. 1. С. 193-206.

4. Янчук В. А. Постмодерна соціокультурно-інтердетерміністская діалогічна перспектива методу психологічного дослідження // Методологія та історія психології. 2007. Т. 2. Вип. 1. С. 205-226.

5. Янчук В. А. Постмодерна соціокультурно-інтердетерміністская діалогічна перспектива в науковому поясненні психологічної феноменології // Методологія та історія психології. 2008. Т. 3. Вип. 1. С. 195-209.

6. Янчук В. А. Прогрес в поглибленні розуміння психологічної феноменології соціокультурно-інтердетерміністская діалогічна перспектива // Критерії та ознаки прогресу психологічної науки / Под ред. А. Л. Журавльова, Т. Д. Марцинковський, А. В. Юревича. М., 2009 (у пресі).