Перспективи вивчення діалогічного самості

Діалогічність свідомості і самості давно були широко визнані вітчизняними психологами. Тим парадоксальні цей факт, маючи на увазі дослідницьку сторону даного питання. Знайдеться небагато вітчизняних теоретичних робіт, присвячених діалогічності мислення (наприклад, "Внутрішній діалог" М.Г.Кучінского), згадка про діалогічність самості ми можемо зустріти в роботах І. С. Кона. Емпіричні дослідження самості і в більш вузькому сенсі Я-концепції представлені у вітчизняній науковій літературі досить широко. Однак більша частина з них заснована на позитивістської методології, орієнтованої в даному контексті на накопичення даних, отриманих в експериментальних дослідженнях, про природу самості і спрямованої на відкриття універсальних закономірностей її розвитку, функціонування і структурної організації.

При цьому реалізація знаходиться в таких рамках дослідницької стратегії ґрунтується на суб`єкт-об`єктної схемою, яка передбачає встановлення чіткої дистанції між дослідником і об`єктом дослідження (в нашому випадку з людиною) і можливої мінімізації впливу особистості дослідника на одержуваний результат. Таким чином, склалася парадоксальна ситуація: визнання діалогічності самості з цілковитим ігноруванням цього фундаментального властивості при побудові наукового дослідження цього феномена.

Слід зазначити, що дана проблема вирішена в рамках соціально-конструктивістської методології, активно розвивається в рамках зарубіжної соціальної психології і персонологии, орієнтованої на розуміння сутності самості як соціально конструюється соціальним оточенням. Вона була в значній мірі збагачена літературознавством і герменевтикою, зокрема, психологічним поглядом на ідеї і категорії літературного аналізу М.М.Бахтина. Однак методологічні ідеї М. Бахтіна донині залишаються практично незатребуваними вітчизняними дослідниками самості.

Особливістю методології діалогічного дослідження самості, в порівнянні з традиційною, позитивістської, є те, що суб`єкти дослідження вступають між собою в рівноправні відносини з метою спільного вивчення розгортається між ними конкретної психологічної ситуації. Такий новий вид психологічного дослідження забезпечує і певний особистісний розвиток всіх що у цьому процесі суб`єктів, оскільки створює умови для реалізації нового досвіду диалогических контактів між людьми. Таким чином, проблематика самості характеризується зміщенням фокусу уваги дослідників з "сутнісних" аспектів самості на діалогічні, а саме на визнання конструювання самості за допомогою взаємодії і діалогу. При цьому питання полягає не в тому, якою є справжня природа самості, а в тому, як ми говоримо про самості які дискурси, які ми використовуємо, вибудовуючи теорії, що стосуються самості. Передбачається, що методи осмислення самості, є ключем до будь-якого пояснення того, що таке самість, оскільки її індивідуальний сенс фактично є конгломератом цих методів, вироблених шляхом розмови і теоретизування.

Само-наратив не повинен бути розглянутий як правда чи брехня по відношенню до незалежно існуючої самості. Навпаки, ця розмова - "складова частина наших актуальних відносин з іншими і, в якійсь мірі, коли ми організовуємо себе у відносинах з іншими, ми організовуємо свою самість" (В.Стантон). Таким чином, ми звертаємося до категорії діалогічного самості, вперше введеної в науковий обіг Хермансен і Кемпені в 1993 році, як самості, конструює в процесі діалогічного спілкування. Люди організовують і змінюють свої самості, позиціонуючи себе по відношенню до інших в актуальному взаємодії. Така теоретична установка передбачає максимальне наближення до досліджуваного суб`єкту з метою схоплювання максимально можливої кількості контекстів і інтерпретацій, що забезпечує найбільш повне їх розуміння. Йдеться про дослідницький діалозі з досліджуваним суб`єктом, направленому на максимально можливе розуміння його життєвих переживань. Можливість розтину і наближення до розуміння особливостей досліджуваного феномена з`являється при використанні якісних методів і відповідних дослідницьких процедур, зокрема, наративного аналізу, супроводжуваного постійним обговоренням адекватності пропонованих дослідником пояснень з учасниками дослідження.

Фофанова Г.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!