Дослідження специфіки прояву самості в професійній діяльності вчителя

У зв`язку з перетвореннями, що відбуваються в нашому суспільстві, перед психологією постає ряд нових завдань, пов`язаних з осмисленням проблеми людини в умовах соціальної нестабільності, для якої характерні такі явища, як ломка соціальних стереотипів, зміна системи цінностей, розмивання соціально-рольової структури суспільства. Однією з таких проблем є вивчення "Я" індивіда з метою оптимізації та гармонізації його існування. Особливо вразливі в цьому плані люди, що належать до соціальних груп, статус яких різко змінився (до яких відносяться і вчителі): сучасному педагогу регулярно доводиться випробовувати підвищені емоційні навантаження, більш того, сама специфіка професійної діяльності може призвести до вигоряння і кризи професійної ідентичності, що призводить до негативної трансформації його самості "Я" в цілому.

Для аналізу зміни професійного Я було проведено дослідження, методологічних основ якого послужила соціально-конструктивістська парадигма, оскільки сучасні роботи по феномену самості констатують знакову, символічну природу (Дж.Мид, Г.Блумер, Ч.Кули, 1979 і ін.). У дослідженні використовувалися методика семантичного диференціала Осгуда і методика діагностики міжособистісних відносин Лірі, а також метод контент-аналізу. Дані оброблялися за допомогою пакета програм статистичної обробки SPSS 10.0.5.

Всього в дослідженні брало участь 300 вчителів (248 жінок і 52 чоловіки). Аналіз отриманих даних наочно показав, як змінюється професійне Я педагога в процесі його діяльності: зі збільшенням стажу спостерігається зростання критичності, дружелюбності, залежно а також зниження інтересу до своєї роботи, сумніви в правильності свого професійного вибору. Стратегії їх самопрезентації стають все більш консервативними і ригідними, контакти з дітьми починають обмежуватися, а самі вчителі - дистанціюватися, вибираючи все більш емоційно холодні і байдужі моделі взаємодії зі своїми учнями. І це не вимушена модель поведінки, а їх вибір за власним бажанням. В очах учнів вони стають все більш жорсткими і впертими, в їх поведінці проявляється все менше ентузіазму і рішучості.

Зі збільшенням педагогічного стажу випробовувані також відзначають у себе зростання рівня егоїстичності, агресивності (тобто наростання негативного емоційного фону) і покірності у своїй професійній діяльності, з одного боку, і рівня задоволеністю своєю роботою - з іншого. Що дозволяє говорити про збільшення ступеня активізації механізмів психологічного захисту і, внаслідок цього, збільшення кількості соціально бажаних стратегій самопрезентації, тобто стратегій, створених на основі бажання отримання позитивного зворотного зв`язку від свого соціального оточення. Для реалізації даного бажання вчителя починають презентувати себе все більш ідеалізовано, хоча на рефлексивно рівні вони усвідомлюють, що не володіють презентіруемимі особистісними якостями. І усвідомлення цього протиріччя знижує їх почуття самоцінності і самоповаги.

Звідси логічно напрошується висновок: або сама структура вітчизняної школи створює таку робочу атмосферу, що задоволення від своєї роботи вчитель може отримати, стаючи більш егоїстичним, більш пасивним, звужуючи коло спілкування і орієнтуючись не стільки на свої бажання, скільки на громадську думку, або молоді фахівці приходять в школу настільки з психологічно "вразливим і вразливим чином професійного Я", що з часом виникає необхідність нарощування "захисної оболонки" особистості.

Шаповалова О.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!