Тренінг розвитку емоційного інтелекту

У сучасній обстановці зростають вимоги з боку суспільства до особистості вчителя. Високі соціальні очікування, при низький престиж професії, висока емоційна напруженість впливають на виникнення психічного вигорання педагога. Значимість проблеми організованої профілактичної роботи з педагогами з метою зниження ризику виникнення професійного вигорання відзначають Н. Водоп`янова, Е. Старченкова, А. Рукавишников.

У магістерському дослідженні А. Ракицький професійне вигорання педагогів досліджувався за допомогою методики В.В. Бойко "Діагностика рівня емоційного вигорання". Вибірку склали 50 педагогів різного віку і стажу професійної діяльності.

Ми припустили, що на ступінь емоційного вигорання педагогів суттєво впливає рівень розвитку їх емоційного інтелекту.

Перші публікації з проблеми емоційного інтеллкта належать Дж. Мейеру і П. Сейловею, які визначають емоційний інтелект як групу ментальних здібностей, які сприяють усвідомленню і розумінню своїх і чужих емоцій. У нашому дослідженні емоційний інтелект вчителів досліджувався за допомогою методики емоційного інтелекту Н.Холла, яка дозволяє діагностувати емоційну обізнаність, управління своїми емоціями, самомотивацію, емпатію, розпізнавання емоцій інших людей.

В результаті дисперсійного однофакторного аналізу ми виявили, що управління педагогом власними емоціями впливає на ступінь переживання їм тривоги і депресії (р = 0,019). Самомотивація вчителя впливає на ступінь переживання їм тривоги і депресії (р = 0,012), розширення сфери економії емоцій (р = 0,036) і редукцію професійних обов`язків (р = 0,011). На підставі отриманих результатів емпіричного дослідження впливу емоційного інтелекту педагогів на їх емоційне вигорання ми прийшли до висновку, що індивідуальна і групова робота психолога з педагогами, спрямована на розвиток їх емоційного інтелекту, може бути профілактикою розвитку синдрому емоційного вигорання у педагогів.

З приводу можливості розвитку емоційного інтелекту в психології існують два відмінних один від одного думки. Ряд учених дотримуються позиції, що підвищити рівень емоційного інтелекту практично неможливо. Їх опоненти вважають, що емоційний інтелект можна і потрібно розвивати.

Як відомо, дослідження радянських психологів, виконані під керівництвом Б. Г. Ананьєва, показують можливість виділення в житті людини деяких періодів, що характеризуються більш високим або відносно низьким рівнем інтелекту. Під розвитком емоційного інтелекту розуміється цілеспрямований вплив на його структурні компоненти з метою досягнення їх гармонійного поєднання. Аналіз наявних досліджень з проблеми соціально-психологічного тренінгу (СПТ) свідчить про те, що СПТ може бути одним з ефективних практичних засобів підвищення емоційного інтелекту.

СПТ з розвитку емоційного інтелекту включав наступні розділи: емоційний інтелект - що це таке- власні почуття називати по іменам- володіння власними чувствамі- краще розуміти почуття інших-інтелектуально реагувати на емоції інших-вміння справлятися зі стрессом- мотивація для самого себе.

Яка Формує експеримент проводився з метою повірки припущення про те, що розвиток емоційного інтелекту в умовах соціально-психологічного тренінгу є профілактичним засобом вигорання педагогів. В експерименті брали участь педагоги з низьким рівнем емоційного інтелекту, які характеризуються наявністю професійного вигорання. Експериментальна група складалася з 12 осіб. Для порівняльного аналізу проведених дослідних процедур була створена контрольна група з такою самою кількістю педагогів. Експериментальна робота була організована за квазіекспериментального плану (по Д.Т.Кембеллу) без рандомізації груп, що передбачає вхідний і вихідний тестування груп. Загальна тривалість проведення заходів формуючого експерименту в експериментальній групі склала 2 місяці. Результати експерименту свідчать про значні, позитивні зміни в учасників експериментальної групи.

Таким чином був доведений той факт, що соціально-психологічний тренінг з розвитку емоційного інтелекту є релевантним засобом профілактики професійного вигорання педагогів.

Даукша Л.М., Ракицька А.В.