Значення власності для розвитку особистості

Поняття про власність розвивається з віком і впливає на особистісний розвиток людини, зокрема, на розвиток його самості - унікальності - індивідуальної цінності (Слуцький В.І., 2000).

У. Джеймс в кінці XIX століття був першим, хто виявив, що для розуміння особистості важливо оцінити, що саме в світі людина вважає "собою". Для опису структури особистості він ввів поняття "матеріального я", "соціального я" і "духовного я". Для нас є інтерес перше з цих понять, в межі якого багато дорослих людей включають не тільки власне тіло, як вмістилище душі, а й деякі предмети одяг і особисті речі, з якими вони внутрішньо ототожнюються.

Психолог середини XX століття Г. Олпорт, виділив аспекти розвитку самості людини, звернув увагу на те, що ототожнення з одягом і улюбленими речами підсилює в дитини почуття ідентичності - відчуття безперервності і сталість існування самого себе.

Сучасні дослідники (М.В.Осоріна, В.І.Слуцкій) відзначають, що для дитини місце речі є її невід`ємним атрибутом, тому у нього виникає тривога і роздратування, коли він бачить, що хтось хоче зайняти його місце і піклується про тому, щоб за столом стояв саме його прилад. Це є спроба забезпечити своє існування, затвердити факт своєї присутності в цьому житті: через те, що нерозвинене самосвідомість ще довго не даватиме йому достатніх свідчень того, що "я - є", дитина постійно потребує зовнішніх підтверджень факту свого існування.

У дружних добре організованих сім`ях, де кожен член сім`ї поважаємо і неповторний, зазвичай все пам`ятають про те, де чиє місце, де хто любить сидіти і т. Д. Будинок, таким чином, стає для дитини першим соціальним простором, де відносини членів сім`ї друг з одним символічно закріплені в предметної середовищі. Саме в своєму щоденному досвіді дитина вперше пізнає сенс присвійних форм - твоє, моє, татове, мамине - через усвідомлення приналежності особистих речей, одночасно уособлюють кожного з членів сім`ї.

На думку А. Олійника, саме сімейний уклад, створюючи індивідуальне, неповторне, захищене від зовнішнього середовища простір, що дозволяє організувати частина своєму повсякденному житті за допомогою рутини, тобто відповідно до принципів безперервності та передбачуваності, сприяє виникненню у дитини почуття довіри до навколишнього світу.

Формування внутрішнього світу особистості дитини на деяких етапах його розвитку буквально супроводжується сплесками бажання будувати будиночки для себе. Їх пристрої, починаючи з найпростіших будиночків під ковдрою і "штабами" молодших школярів або оформлення своєї кімнати підлітком, яскраво відображає стадії будівництва дитячого "я" (Осорина М.В., 1999).

В. А. Хащенко зазначає, що усвідомлення людиною свого ставлення до власності є психологічна основа формування його економічної ідентичності як процесу усвідомлення індивідом, з одного боку, факту володіння власністю і об`єктивних умов присвоєння її об`єктів, з іншого - своїх можливостей (здібностей, ділових якостей ), внутрішньої сили і вольових якостей. Важливою особливістю цього процесу є не тільки усвідомлення індивідом об`єктивного факту володіння об`єктами власності (об`єктивний економічний статус), а й його психологічний запит на таке володіння, встановлює психологічні кордону власності і в цьому сенсі виступає важливою характеристикою його самосвідомості. Вона проявляється, в тому числі і в наділення себе спеціальним набором особистісних якостей, тобто особистої ідентичністю.

Вплив власності на розвиток особистості особливо чітко простежується в дослідженні В.І. Слуцького, присвяченого вивченню формування відносин власності у дітей-сиріт. Для дитячих будинків типовий феномен суспільної власності, тобто всі речі, предмети, знаряддя не належать нікому особливо, нікому особисто, а як би всім. Весь простір всередині дитячого будинку теж загальне: кожен вихованець вільно, без стуку, входить в будь-яке приміщення, в тому числі в чиюсь спальню, в кабінет директора і таким чином може зробити там що захоче в відсутності господарів, а іноді і при них.

Феномен суспільної власності значною мірою блокує розвиток самості вихованця, так як у нього немає нічого свого, за рахунок чого він міг би затвердити своє буття в світі. Така дитина, очевидно, не усвідомлює себе окремою істотою, тобто особистий розвиток виявляється затриманим на самій ранній стадії, коли маленька людина ще не в змозі виділити себе з навколишнього світу.

Сурніна Катерина Сергіївна

Увага, тільки СЬОГОДНІ!