Розвиток особистості дітей-сиріт

Сирітство як соціальне явище притаманне будь-якому суспільству, навіть самому гуманному, багатого і цивілізованого. До цього явища не можна звикнути, але з ним доводиться миритися. Кількість дітей (сиріт щорічно зростає, причому відзначається значне збільшення розмірів «соціального» сирітства.

Наявний щодо нечисленні дослідження особливостей психічного розвитку дітей, які виховуються без піклування батьків, свідчить про наявність цілого ряду якісних негативних особливостей, які супроводжують розвиток дитини на всіх вікових стадіях від дитинства до юності. Як правило, ці діти, з невизначеною або обтяженоюспадковістю, зовсім не знають і не пам`ятають своїх батьків, відрізняються за станом здоров`я і психічному розвитку від своїх однолітків із сімей. Специфіка проявляється в розвитку інтелектуальної та емоційно (вольової сфери, в спотворенні спілкування з дорослими і однолітками.

Загальновизнаним є той факт, що психічний розвиток дитини відбувається у формі присвоєння культурно (історичного досвіду, носієм якого є дорослий. Розвиток дитини залежить від успішності сприйняття даного досвіду, тобто від того, на скільки раціонально організовано спілкування з дорослими. Вивчення цього процесу необхідно для розуміння специфічних особливостей формування психіки дітей.

У роботах, присвячених проблемам розвитку спілкування дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, є досить багато інформації різного змісту про розвиток спілкування у дітей, які виховуються в родині, і вкрай мало інформації як в науковому, так і в практичному плані, по цій же проблемі у дітей (сиріт, особливо, що мають відхилення в розумовому розвитку.

Наші дослідження і повсякденний досвід роботи з вихованцями дитячого будинку для дітей (сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, що мають недоліки в розумовому і фізичному розвитку, показують, що це особлива група дітей, яка заслуговує спеціального вивчення. Вони складають «групу ризику» по труднощам в навчанні, поведінці, спілкуванні.

Переважна більшість дітей, які перебувають на вихованні в дитячих будинках (в нашому дослідженні 97%), є «соціальними» сиротами. Це діти або зовсім не знають сімейного виховання, або мають спотворене уявлення про те, що таке сім`я. Ці групи дітей дуже сильно відрізняються один від одного. Тому дуже важливо знати, який «досіротскій» соціальний досвід дитини, якщо такий був, в якому віці і за яких обставин дитина потрапила в дитячий заклад для дітей, позбавлених батьківського піклування, скільки часу там провів.

Найважче розвиваються ті діти, які зовсім не мали сімейного досвіду. Діти, позбавлені батьківського піклування, проводять 2-3 роки в будинку дитини, 3-4 роки в дошкільному дитячому будинку і тільки після цього більш тривалий період проводять в одному інтернаті. Саме від множинності контактів в найбільшою мірою страждають вихованці дитячих установ. Американські дослідники виявили, що в ситуації з постійно змінюваними дорослими (в лікарнях, дитячих будинках, яслах) дитина в змозі відновити перерваний емоційний контакт з дорослим не більше 4 (х разів, після чого він перестає прагнути до такого роду контактів і стає до них байдужим .

Для дітей, з народження опинилися в умовах материнської депривації, характерні млявість емоцій, невпевненість в собі, невміння організувати відносини як з дорослими, так і з однолітками, і як наслідок (відставання в психічному і інтелектуальному розвитку.

Зовсім інакше формується тип особистості у дітей, позбавлених батьківського піклування не з народження, а пізніше, коли тісний емоційний зв`язок вже встановлена. Їх розвиток йде по так званому невротическому типу, коли на перший план виступають різні захисні механізми.

Результати проведеного дослідження свідчать про необхідність розробки нових спеціальних навчальних і розвиваючих програм для дітей, що живуть в закритих навчальних закладах, спеціальних програм з розвитку навичок спілкування для дітей-сиріт з порушенням інтелекту.

Крючкова Л.Л. 

Увага, тільки СЬОГОДНІ!