Сімейні форми постинтернатной адаптації дітей-сиріт

Серед програм, що проводяться з вихованцями сирітських установ слід виділити два типи. Перший тип, найпоширеніший, виконується силами педагогічного колективу самого освітнього закладу для дітей-сиріт. Після випуску допомогу колишнім вихованцям обмежується тільки консультуванням з виникаючих проблем. У такій роботі основний акцент робиться на підвищення рівня готовності вихованців до самостійного життя, а не на підтримку в періоді первинної соціальної адаптації. Другий тип - це програми з розробки пакету документів і методичних посібників з проблеми соціально-трудової адаптації "соціальних" сиріт. Ці програми реалізуються фахівцями, які не є працівниками конкретного сирітського установи, і їх діяльність може охоплювати кілька освітніх установ.

У цих програмах виділяють наступні компоненти: структурна приналежність, режим роботи, контингент, зміст, персонал, обсяг послуг, що надаються. У зв`язку з цим можна говорити про чотири основні напрямки в роботі по створенню системи постинтернатной адаптації випускників сирітських установ.

Перше полягає в продовженні терміну перебування вихованців в умовах дитячого будинку. Проблема соціальної адаптації при цьому не вирішується, хоча, гострота її дещо знижується, так як доросле життя для випускників дитячого будинку починається в більш зрілому віці. Другий напрямок - створення програм соціальної адаптації при професійних училищах і коледжах. Повне державне забезпечення для сиріт в цьому випадку зберігається, але від вчорашніх "дитбудинку" потрібно більш високий рівень самостійності, що обумовлено вже самим входженням в нове середовище, необхідністю встановлення нових відносин з дорослими і однолітками. Третій шлях створення соціальних готелів, в умовах яких допомога надається в рішенні лише однієї (хоча, мабуть, і найбільш складною) проблеми - житлової. Четвертий шлях - надання консультативної підтримки у вирішенні широкого кола життєвих проблем. При цьому консультативна підтримка на практиці може поєднуватися з посередництвом у вирішенні житлових та трудових конфліктів, тренінговій роботі, патронажі за місцем проживання.

Перелічені напрямки не є альтернативними, вони доповнюють один одного. Однак у всіх цих програмах відсутня один важливий для первинної соціальної адаптації елемент - включення в соціальну мережу значимого дорослого (дорослих), який міг би стати ядром цієї мережі. Ці моделі входять в систему громадського виховання, а сімейні форми виховання будують свою виховну і корекційну роботу на значущості батьків для емоційного, інтелектуального і соціального розвитку дітей.

У нашій країні накопичено певний досвід постинтернатной адаптації підлітків-сиріт в формі сімейних центрів. Вони є структурними підрозділами освітніх установ для дітей-сиріт. В основі діяльності сімейного центру як форми патронатного виховання лежить ідея поділу відповідальності за дитину між дитячим будинком і вихователями сімейного центру. Метою сімейного центру є допомога випускникам дитячих будинків в постинтернатной адаптації, підготовці їх до самостійного життя. Час перебування вихованця в сімейному центрі може мати діапазон від кількох місяців до чотирьох років в умовах, наближених до їх самостійного життя. Вихователями сімейного центру є сімейні пари. Сімейний центр тільки за формальними ознаками є структурним підрозділом дитячого будинку. За основу організації життєдіяльності в сімейному центрі взята модель багатодітної сім`ї, яка проживає серед звичайних сімей, що полегшує процес інтеграції випускників дитячих будинків в суспільство.

Ще однією моделлю постинтернатной адаптації в умовах сімейного виховання є повний патронат для старших вихованців і випускників дитячого будинку. У патронатні сім`ї розміщуються діти (по одному-два дитини) у віці 13-18 років. Підлітки потрапляють в сім`ї за два-три роки до випуску з дитячого будинку і залишаються в них ще 1-2 роки після випуску.

Сімейні форми постинтернатной адаптації сприяють поліпшенню емоційного фону, розвитку почуттів співпереживання, відповідальності та довіри у випускників інтернатних установ. Однак на сьогоднішній день недостатньо проаналізовані фактори як сприяють, так і перешкоджають процесу постинтернатной адаптації, а також психологічні механізми сімейного виховання з урахуванням специфіки адаптаційного процесу випускників інтернатних установ.

Селеніна Є.В.