Розвиток самостійності як спосіб роботи з віктимна дітей-сиріт

За останні роки внаслідок ускладнення світової політичної, економічної та національної ситуації вчені все частіше звертаються до вивчення проблеми насильства. У зв`язку з цим стає актуальною і протилежна сторона цього процесу - психологія жертви, або віктимна.

Поняття віктимності розглядають як властивість людини, обумовлене його соціальними, психологічними чи біофізичними якостями (або їх сукупністю), що сприяють в певній ситуації формуванню умов, при яких виникає можливість заподіяння йому шкоди. Найбільш слабкою категорією в даному випадку є діти-сироти, які виховуються в дитячому будинку. З одного боку в більшості випадків, це діти з неблагополучних сімей, в яких вони піддавалися насильству (як психологічному, так і фізичному), тому поведінка жертви для них є звичним. З іншого боку, виховна система дитячого будинку, будучи замкненою, формує такі особистісні особливості дітей, як безпорадність, некритичність, необачність, створюючи тим самим передумови до прояву віктимної поведінки. Вивчення віктимності вихованців дитячого будинку показує, що, потрапляючи в небезпечні ситуації, вони не вживають ніяких активних дій для їх самостійного вирішення. Прояв безпорадності також демонструється такими дітьми з метою отримання співчуття і підтримки. Так як самостійність є цілісним утворенням,

протилежним особистісної безпорадності, то можна зробити висновок про те, що її розвиток може виступати в якості змістовної сторони при роботі з віктимна сиріт. Більш того, розвиток самостійності сприяє формуванню активної життєвої позиції, навичок впевненої поведінки, що, в свою чергу, дозволяє нейтралізувати прояв таких форм віктимної поведінки, як ініціативне (полягає в жертовному, соціально одобряемом і очікуваному поведінці), і реалізованої віктимності дітей в цілому.

Яковлєва Ю.В., Лукіних П.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!