Міжособистісні відносини вихованців дитячого будинку viii виду

У спеціальній психології проводяться дослідження по вивченню комунікативної сфери розумово відсталих дітей-сиріт, які виховуються в умовах дитячих будинків VIII виду. Автори наукових робіт відзначають у цих дітей труднощі в спілкуванні, для яких характерними є недоліки міжособистісних відносин з однолітками (Даніліна М.В., Лазарева В.А., 2004- Москоленко Н.В., 1991 Шаповалова О.Е., 1996. - Шіпіцин Л.М., 2002, 2004).

Нами були проаналізовані емпіричні дані, отримані в ході роботи по гранту НАН України (проект № 04-06-00395а), що дозволяють порівняти особливості формування міжособистісних відносин у дітей-сиріт з діагнозом "розумова відсталість легкого ступеня вираженості" і їх однолітками без діагнозу психіатра. Всі вони були соціальними сиротами, вік яких варіювався від 9 до 13 років.

Діти-сироти незалежно від наявності зазначеного діагнозу виявляють стійку потребу в спілкуванні з однолітками. На розвиток їх відносин один з одним багато в чому впливає досвід взаємодії зі значущими дорослими людьми, в першу чергу, вихователями дитячих будинків. Недолік емоційної прихильності і відсутність повноцінних соціальних контактів з дорослими спричиняють для виникнення неадекватних спроб завоювати розташування до себе оточуючих людей. З цією метою діти-сироти намагаються використовувати свої індивідуальні здібності в атракції, але в цьому їм заважає несформованість невербальної комунікації. У розумово відсталих дітей, наприклад, негативні прояви в жестах, рухах, позах, обмеженість мімічних засобів при вираженні емоцій не дозволяє виробляти на дорослих і однолітків приємного враження. Їм властиві зайві жести, характерна наявність зовні непривабливих поз. Виражена індивідуальність, нестандартність соціальної поведінки тільки ускладнює формування міжособистісних відносин.

Діти-сироти незалежно від діагнозу відрізняються наполегливими спробами домагатися лідерства серед своїх однолітків. Відомо, що для цього потрібні позитивні особистісні якості, які далеко не завжди успішно формуються у дітей в процесі виховання в умовах закритого дитячого закладу. Особистісні недоліки обумовлюють різні прояви конфліктності і агресивності в спілкуванні у вихованців дитячих будинків. Однак у розумово відсталих дітей виникає помітне невідповідність у виборі способів встановлення міжособистісних відносин з однолітками. Їх явне прагнення бути лідером серед всіх інших вихованців зі своєї групи поєднується з конфліктністю і іншими диз`юнктивними проявами. Їхні претензії на високий соціальний статус стають необгрунтованими. Проблеми у взаємодії розумово відсталих дітей-сиріт з людьми багато в чому виникають через істотних труднощів в самоконтролі.

У розумово відсталих дітей-сиріт не розвинена соціальна перцепція, що заважає їм добре розбиратися в почуттях інших людей, визначати їх суб`єктивне ставлення до різних ситуацій взаємодії. Їм не вистачає таких комунікативних якостей, як розуміння іншої людини при візуальному контакті, вміння розрізняти мовні і немовні характеристики голосу оточуючих людей, визначати настрій вихованців дитячого будинку на основі аналізу невербальних засобів спілкування, помічати за поведінковим репертуаром приховане ставлення до них знайомих і малознайомих людей . В цілому, їх проблеми в спілкуванні можна назвати соціальною некомпетентністю.

Діти-сироти шляхом численних "проб і помилок" поступово набувають свій соціальний досвід. Найважче це вдається розумово відсталим вихованцям дитячих будинків. Одним з найбільш поширених способів подолання труднощів у спілкуванні є у них ситуативне бажання обмежити себе в міжособистісних стосунках. Відгороджена від однолітків виникає як наслідок нерозвиненої соціальної перцепції. У процесі вербальної комунікації вони не вміють домовлятися один з одним, поводяться наполегливо і рішуче, виявляють виражений індивідуалізм. Виникає цікава тенденція: розумово відсталі діти-сироти прагнуть до спілкування, намагаються привернути до себе увагу, але не замислюються про комунікативних проявах інших дітей, не розуміють їх переживань, мотивів. При цьому умови соціальної депривації не сприяють набуттю ними важливих навичок подолання складних ситуацій в міжособистісних відносинах, закріплюючи неадекватні компенсаторні форми соціальної поведінки.

Защірінская О.В., Федотова О.Н.