Сучасні дослідження дизонтогенеза спілкування розумово відсталих дітей

Соціалізація осіб з розумовою відсталістю пов`язана з вивченням проблеми дизонтогенеза спілкування. У сучасній психології зростає науковий інтерес до вивчення вербальних і невербальних засобів комунікації, які впливають на розвиток міжособистісних відносин розумово відсталих дітей з оточуючими людьми (Blair, Denham, Kochanoff, Whipple, 2004- Spencer, 2006). При цьому враховують соціальні умови, в яких розумово відсталі діти набувають навичок спілкування. Їх виховання в інтернатних установах сприяє виникненню соціально-психологічних проблем, що ускладнюють соціалізацію цих вихованців.

Методологічні підходи до діагностики і корекції змінюються на підставі нових уявлень про дизонтогенезе і можливості соціальної реабілітації розумово відсталих дітей. Мається на увазі облік не тільки ступеня вираженості інтелектуального порушення, а й особливостей розвитку особистісних якостей, навичок спілкування (Іванов, 2005 Ісаєв, 2005- Шіпіцин, 2005). У міжнародних класифікаціях розумової відсталості розглядається поняття "адаптивні навички", що має на увазі комунікацію і соціальну взаємодію дітей з оточуючими людьми (Gill Edelman, 2004).

Значний інтерес представляє пошук нових і адекватних методів дослідження спілкування дітей з порушенням інтелекту при різних формах виховання в сім`ї та дитячому будинку, при формуванні основних видів діяльності - ігрової та навчальної, - при становленні міжособистісних відносин з однолітками і дорослими з найближчого соціального оточення. Спілкування виконує важливу роль в соціалізації розумово відсталих дітей. У зв`язку з цим зростає науковий і практичний інтерес до вивчення комунікативних і особистісних якостей, що впливають на розвиток міжособистісних відносин з людьми (Blair, Denham, Kochanoff, Whipple, 2004- Spencer, 2006). При цьому враховують і соціальні умови, в яких розумово відсталі діти набувають навичок спілкування. Їх виховання в інтернатних установах сприяє виникненню соціально-психологічних проблем, що ускладнюють соціалізацію вихованців навіть при наявності легкого ступеня розумової відсталості. Актуальною стає проблема соціальних стереотипів, що виникають в результаті недостатнього розуміння можливостей спілкування розумово відсталих дітей.

Проведено дослідження, в яких викладаються уявлення про особистісні та комунікативних особливостях розумово відсталого дитини, їх батьків. Крім того, є роботи з вивчення динаміки становлення "образу Я", усвідомлення дітьми та підлітками з порушенням інтелекту здібностей до спілкування, засвоєнню загальнокультурних норм поведінки.

Нами проводяться дослідження з метою розуміння психологічних передумов становлення форм спілкування дітей з порушенням інтелекту, своєрідності їх міжособистісних стосунків у сім`ї, з однокласниками. Багато уваги приділяється діагностиці емоційних станів цих дітей. Використання "чуйного" стилю поводження з дитиною батьками протягом періоду раннього дитинства може надати безліч переваг для розумово відсталих дітей в мовному, когнітивному, соціальному розвитку. Материнська чуйність розглядається як динамічний конструкт, який має центральної важливістю в розвитку спілкування (Warren, Brady, 2007).

Вивчення спілкування є важливим компонентом системи психолого-педагогічного медико-соціального супроводу розумово відсталих дітей в різних умовах навчання і виховання, т. Е. Не тільки в спеціальних (корекційних) школах та інтернатах, але і при соціальної та педагогічної інтеграції. Основи самостійного життя закладаються завдяки комплексній допомозі цим дітям в інклюзивних школах з різним складом учнів, а також різних центрах реабілітації. Розуміння особливостей розвитку спілкування розумово відсталих дітей слід враховувати при розробці сучасних технологій при наданні їм корекційної допомоги в освітньому просторі. В даний час нами теоретично обґрунтовуються підходи до створення превентивних програм, що включають в себе вирішення завдань щодо формування навичок спілкування у дітей з порушенням інтелекту при поступовому розширенні їх соціальної сфери.

Розвиток особистості дитини, його відносин з дорослими і однолітками багато в чому залежить і від умов навчання в діагностично-корекційних групах дошкільних установ, класах спеціальних (корекційних) освітніх установ VII і VIII видів. Підвищений інтерес молодших школярів до гри, інсценізації розглядається як засіб розвитку позитивних комунікативних якостей особистості: контактності, чуйності, відповідальності, впевненості в собі. В рамках навчання і виховання дітей з порушенням інтелекту нами розглядається розвиток у них вербальної комунікації. Вона є невід`ємною частиною підготовки дітей до шкільного навчання (Шіпіцин, 2006).

На початковому етапі шкільного навчання пропонується враховувати розуміння учнями мовних повідомлень інших людей, прагнути до результативності їх мови в діалогах, створювати можливості словесної регуляції власних дій (Лубовский, 1978, 1989), заохочувати вміння залучати свій життєвий досвід при відповідях на запитання вчителя. Незначне число публікацій присвячено невербальному спілкуванню. Нами вивчаються особливості когнітивного компонента освоєння розумово відсталими дітьми різних патернів немовних взаємодії: жести, пози, локомоції (дослідження виконано за фінансової підтримки РГНФ в рамках науково-дослідного проекту РГНФ "Когнітивні особливості невербальної комунікації розумово відсталих школярів" (проект № 07-06-00382а ). Увага дослідників привертають особливості лицьової експресії дітей з синдромом Дауна в контексті їх соціальної поведінки (Soresi, Nota, 2000).

Розробляються корекційно-розвиваючі програми з формування навичок спілкування, розвитку особистості дитини з порушенням інтелекту з метою його успішної соціалізації (Шіпіцин, 2006). Пропонуються варіанти створення системи психолого-педагогічної допомоги сім`ї, яка виховує розумово відсталого дитини (Ткачова, 2004). На основі мета-аналізу досліджень різних видів втручань для батьків розумово відсталих дітей визначалася ступінь ефективності різних методів зменшення депресивних симптомів і інших форм психологічного дистресу, пов`язаного зі спілкуванням батьки з такими дітьми. У більшості випадків навчання матерів і батьків засноване на когнітивно-біхевіоральної тренінгу, формуванні навичок опанування. Заняття психолога проводяться в основному у вигляді когнітивно-бихевиорального тренінгу. Психологічна допомога батькам розумово відсталих дітей різниться за якістю дизайну і опису. Є позитивні результати у вигляді зменшення батьківського дистресу, і ці результати можна порівняти з результатами, показаними у втручаннях для батьків нормально розвиваються дітей. На підставі якості і кількості рандомізованих проб спеціалістами представлено свідчення на підтримку твердження, що існують заслуговують на довіру види втручання для зменшення психологічного дистресу принаймні для матерів і на короткий термін. Багатообіцяючими виглядають втручання для батьків і дані про довготривалі результати. Психологами була висловлена думка про необхідність досліджень різних груп батьків протягом більш тривалого терміну надання психологічної допомоги. Багатокомпонентні види втручання для обох батьків в сукупності з біхевіоральним тренінгом є значно більш дієвими для розвитку внутрісімейного спілкування, ніж біхевіоральний або когнітивно-біхевіоральних тренінг окремо (Singer, Ethridge, Aldana, 2007).

З нашої точки зору, освітнє середовище має найважливіше значення для соціалізації дітей-сиріт з порушенням інтелекту, що обумовлює пошук педагогічних прийомів, засобів по розвитку спілкування у дітей, які виховуються в умовах закритих, інтернатних установ. Зокрема, пропонується моделювання проблемних ситуацій для розвитку взаємин дітей-сиріт з дорослими і однолітками, налагодження зовнішніх контактів з людьми з найближчого соціального оточення під керівництвом вихователя. Сучасні дослідження показали, що порушення спілкування у дітей з розумовою відсталістю є одним з провідних факторів дизонтогенеза.

Однак недостатньо вивченими залишаються специфічні особливості функцій спілкування, їх роль в соціалізації осіб з розумовою відсталістю. В даний час також для них не створено концепцію порушення спілкування.

Таким чином, потрібні подальші наукові дослідження для розуміння основних закономірностей розвитку спілкування у дітей з розумовою відсталістю в різних соціальних умовах виховання.

Защірінская О. В.