Особливості міжособистісних відносин з однолітками у дітей-сиріт

За результатами численних досліджень, вихованці дитячих будинків відчувають значні труднощі в спілкуванні з однолітками. Належність до певної групи дітей стає безумовною. Необхідність адаптації до великого числа однолітків у дітей з дитячого будинку створює емоційне напруження, тривожність, посилення агресії. Тому актуальні проблеми діагностики і корекції міжособистісної взаємодії в групі.

Вивчення міжособистісних відносин дітей-сиріт із ЗПР церебрально-органічного генезу старшого дошкільного віку показало наявність поліфакторной обумовленості труднощів у спілкуванні з однолітками.

У вихованців дитячих будинків виявлено низький показник товариськості, для них характерно спілкування з однією дитиною. Значимість спілкування з друзями виявилася у них знижена, що корелює з експертними оцінками дорослих: 82% вихованців дитячих будинків потрібна допомога в налагодженні відносин з однолітками, тільки у 47% дітей є друзі.

У дітей-сиріт із ЗПР відзначається високий рівень тривожності у взаєминах з однолітками, що часто обумовлено застосуванням дезадаптивних форм поведінки, неадекватним розумінням ситуації. Поведінка дітей-сиріт відображає той негативний досвід, який вони отримали в сім`ї: прояв конфліктності, застосування словесної і фізичної агресії. Ситуація незадоволеної потреби уважного і доброзичливого ставлення тих дорослих, які їх оточують, посилюється її впливом на взаємини серед дітей-сиріт: чим менше виражена значущість спілкування у дитини з вихователем, тим частіше дитина піддається агресії (словесної і фізичної) з боку групи однолітків.

За експертними оцінками вихователів, спілкуванню дітей-сиріт із ЗПР часто заважає відсутність навичок спілкування, прагнення до усамітнення, войовничість, в той же час - невпевненість в собі, прагнення до усамітнення. Неправильно що формується досвід спілкування призводить до того, що діти-сироти займають по відношенню до інших негативну позицію. Негативне ставлення до інших проявляється у них в більшій мірі в порівнянні з дітьми з сімей. Кількість негативних зовнішніх оцінок дітей-сиріт вихователями назад взаємопов`язане із значущістю спілкування з вихователем у дітей-сиріт. Можна сказати, що в групі дітей-сиріт склалися стійкі негативні стосунки в діаді "дитина - вихователь".

Виявлено наступні особливості в соціометричною структурі груп дітей з ЗПР: збільшення числа дітей, що відносяться до крайніх статусним категоріям, низький рівень добробуту взаємовідносин, високі показники взаємності відносин. Рівень міжособистісних відносин дітей-сиріт визначається як низький, що в поєднанні з високим рівнем групової взаємності свідчить про роз`єднаність дітей. Спілкування в групах носить ситуативний характер.

Труднощі спілкування з однолітками в дитячому будинку пов`язані з несформованістю навичок практичної та мовної комунікації, неадекватністю емоційних реакцій, ситуативностью поведінки, нездатністю до конструктивного вирішення проблем у дітей-сиріт. Низький рівень сформованості комунікативних функцій у дітей-сиріт із ЗПР обумовлений несприятливим досвідом спілкування, який посилюється дією депрівірующіх умов виховання в інтернатному закладі (низький рівень спілкування з дорослим, відсутність особистісного, індивідуального підходу, незадоволеність потреби в увазі та доброзичливості з боку дорослого).

Розвиток спілкування у дітей в більшій мірі обумовлено тим, як його організовує і здійснює дорослий. Взаємодія з дорослим має забезпечувати дитині становлення відповідають її віку форм спілкування, його зміст. У зв`язку з цим система спрямованої роботи з педагогами щодо підвищення їх компетентності та формування адекватної оцінки стану дитини повинна бути частиною комплексної програми формування комунікативних функцій і емоційно-особистісних властивостей у вихованців дитячих будинків.

Журавльова Т.О.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!