Розвиток предметної діяльності у вихованців будинку дитини

На думку О.М. Леонтьєва, ведуча діяльність являє собою таку діяльність, на основі розвитку якої відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини і всередині якої розвиваються психічні процеси, що готують перехід дитини до нового щабля його розвитку. В ході психічного розвитку, як підкреслює М.І. Лісіна, провідна діяльність тісно пов`язана зі спілкуванням, які приймають адекватну їй форму. Змістом провідної діяльності в ранньому віці є оволодіння предметними діями в умовах ситуативно-ділового спілкування.

Грунтуючись на даних положеннях вітчизняної психологічної науки, ми припустили, що материнська депривація і пов`язані з даними феноменом несприятливі наслідки в психічному розвитку дітей раннього віку можуть проявитися в затримці розвитку провідного виду діяльності, а спеціально організоване предметно-практичну взаємодію вихованців будинку дитини з дорослим сприятиме позитивній динаміці онтогенезу.

Дослідження особливостей спілкування, пізнавальної активності (Т.М. Землянухина, М. І. Лісіна) і мови (М.Г. Єлагіна, В.Л. Рибкіна, Т.А. Фінашіна) вихованців будинку дитини дозволили виявити ряд специфічних закономірностей розвитку предметної діяльності дітей з материнської депривації. Отримані експериментальні дані відзначають переважання у даної категорії дітей дій, які не враховують характерні особливості предмета і відсутність незвичайних, оригінальних дій. У 84,6% випадках для них властиві такі предметно-практичні взаємодії з дорослим, які ще не можна назвати предметними в повному розумінні цього слова.

Як показало дослідження А.Г. Рузской і Т.А. Фінашіной, практична відсутність спільної взаємодії з дорослим з приводу предмета і використання його тільки з метою залучення уваги дорослого або висловлення своєї прихильності до нього, є характерною особливістю дітей-сиріт раннього віку.

Предметну діяльність вихованців будинку дитини відрізняє примітивність її змісту, млявість і невпевненість при діях з предметами, знижена емоційність особистісних проявів, відсутність творчого підходу до ситуації.

Ігрова діяльність також характеризується рядом якісних специфічних особливостей, головною з яких є стереотипний характер ігрових дій і відсутність емоційного ставлення і творчості, характерні для гри дітей, які виховуються в сім`ях. Про це ж пишуть такі автори, як Л. Н. Галигузова,

С.Ю. Мещерякова, Л.М. Царегородцева. Вони прямо зазначають, що спільна предметно-практична діяльність, яка становить основний зміст спілкування дитини з дорослим в ранньому дитинстві, у вихованців будинку дитини виявляється несформованою.

М.М. Авдєєва, Т.М. Землянухина, С.Ю. Мещерякова і ряд інших дослідників, розглядаючи стан мотиваційного компонента предметної діяльності у дітей, які виховуються в будинках дитини, виявили поступове зниження проявів спонтанної ігрової активності, слабкість ініціативних проявів і пасивне підпорядкування волі дорослого, наявність недостатній мотивації до навчання, ослаблення орієнтовною реакції в новій для дитини ситуації і виникнення замість неї пасивно-оборонного рефлексу, ослаблення спонукальної сили дослідного і пізнавальні ьного мотивів, зниження психічної активності.

Таким чином, все вищевикладене свідчить про необхідність розробки спеціальної програми ранньої психолого-педагогічної допомоги дітям з порушеннями розвитку, зумовленими материнської депривації, яка, на наш погляд, в умовах керованої предметної діяльності і в адекватної віковому періоду форми спілкування з дорослими сприятиме реалізації їх особистісного і інтелектуального потенціалу.

Цапліна Т.М.