Особливості міжособистісних відносин осіб, які страждають дцп

Фізична недуга дитини впливає не тільки на нього самого, а й на його оточення. У дітей і підлітків, які страждають на ДЦП, не формується почуття довіри до інших людей, достатня мотивація і навички спілкування, результатом чого є їх замкнутість, ізоляція, порушення в сфері соціальних контактів. Дані особливості негативно впливають на побудову міжособистісних відносин, вибір стратегії і стилю взаємодії (Ахутина Т.В., Крічевец А.Н., 2002).

Вибір стратегії спілкування визначається впливом як особистісних змінних: системою уявлень людини про себе, особливостями інтерпретації своєї поведінки і поведінки інших людей, так і соціальною ситуацією спілкування, що включає можливості, умови спілкування, оцінку індивідом свого становища в групі.

Розглядаючи в якості суб`єктів спілкування і міжособистісного взаємодії дітей і підлітків з ДЦП, слід виділити ряд особливостей. Характеризуючи особистісну сферу дітей, які страждають на ДЦП, можна говорити про те, що їх відрізняє: недостатня активність, нерішучість, пасивність, усвідомлення своєї унікальності. Це веде в свою чергу до виникнення гострого почуття неповноцінності, самотності, дисгармонійний відносинам з батьками і однолітками (Скрипкіна Т.П., 1999 Пікалова Л.П., 2000).

Що стосується соціальної ситуації спілкування у даної групи дітей, то внаслідок нестачі спілкування в сім`ї, з батьками, а згодом і з однолітками у дітей з ДЦП розвиваються відчуженість і ізоляція від навколишнього світу. Це призводить до соціальної дезадаптації, хворобливих переживань, порушення здатності виконувати властиві людині ролі в суспільстві, до труднощів встановлення емоційних контактів з іншими людьми.

Особистісні особливості і соціальна ситуація розвитку дітей і підлітків з ДЦП впливають на вибір стилю міжособистісної взаємодії, особливості міжособистісних відносин.

З метою вивчення особливостей міжособистісних відносин у дітей, які страждають на ДЦП, нами було проведено власне емпіричне дослідження. Дослідження проходило на вибірці дітей молодшого та підліткового віку, які страждають на ДЦП, але що володіють збереженим інтелектом (30 осіб), а також здорових дітей, які не страждають на дане захворювання (30 осіб). У дослідженні взяли участь діти у віці від 12-17 років, середній вік обстежених склав - 14,5 років. Загальна кількість обстежених 60 осіб, по 30 респондентів у кожній групі. Дослідження проходило на базі школи-інтернату № 4 для дітей з обмеженими можливостями, Комплексних Центрів соціального обслуговування населення Індустріального і Орджонікідзевського районів м Пермі. Вибірку здорових дітей склали учні загальноосвітньої школи №84 м Пермі.

У процесі дослідження були використані наступні методи і методики дослідження: метод вільного самоопису М. Лалджі, методика Лірі, проективна методика "Ставлення до іншого" (Ю.В. Александрова), малюнок себе. Для обробки даних використовувалася процедура контент-аналізу. Статистична обробка результатів здійснювалася на основі Т-критерію Стьюдента для незалежних вибірок, критерію кутового перетворення Фішера.

Було встановлено, що для дітей та підлітків з ДЦП характерна орієнтація на власну думку, прагнення до незалежності від чинників зовнішнього середовища (в тому числі і від інших людей), прагнення до домінування, до підпорядкування оточуючих своїй волі.

Також було виявлено, що для дітей та підлітків з ДЦП характерна знижена потреба в спілкуванні і спільній діяльності з іншими людьми, відсутність інтересу до особистісної сфері оточуючих, їх переживань, почуттів, дій і вчинків. У дітей і підлітків з ДЦП переважає в основному нейтральне ставлення до інших. Характерна виражена спрямованість на себе, свої почуття, переживання. Це відрізняє їх від здорових однолітків, для яких характерні залежність самоотношения від думки значущих інших, прагнення до причетності груповим тенденціям, до співпраці, до прояву дружелюбності по відношенню до оточуючих людей.

В цілому результати проведеного дослідження свідчать про якісну специфіку міжособистісних відносин і стилю міжособистісної взаємодії у дітей і підлітків, які страждають на дитячий церебральний параліч.

Жданова С.Ю., Рагозіна Т.С.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!