Мотивація і мислення

Розробка принципів співвіднесення категорій діяльності, свідомості і особистості в теорії діяльності (Леонтьєв, 1975) відкрила можливості для розвитку принципово нового підходу до розуміння ролі мотивації в розумової діяльності з позицій єдності структурної та динамічної, когнітивної і смисловий її регуляції. Крім описаних в рамках діяльнісного підходу спонукальної і змістотворних функцій, була виділена нова функція мотиву - структурує (Гур`єва, 1973- Телегіна, Богданова, 1980 Тихомиров, 1984 Тихомиров, Богданова, 1983). Структурує функція мотиву проявляється в зміні самої будови діяльності, її цільової регуляції і операционального складу.

У роботах школи Тихомирова показано, що при підвищенні значущості мотивації час, що витрачається випробовуваними на рішення творчих завдань «відкритого» типу, збільшується в кілька разів, відповідно зростають не тільки кількісні, але і якісні показники продуктивності. Важливо відзначити, що змістом і силою мотиву визначаються в першу чергу якісні перетворення компонентів структури розумової діяльності за рахунок появи спеціальних дій, пов`язаних з утворенням нових цілей і з трансформацією вже наявних. Спостерігалися також нові способи аналізу ситуації, що забезпечують один з найважливіших феноменів творчого мислення - «утримання на проблемі» (Тихомиров та ін., 1999). Структурує функція мотивів виявляється в актуалізації прихованих властивостей пізнаваних об`єктів, в подоланні шаблонних уявлень (феномени «психологічної інерції» і «психологічного бар`єру»), активізації пошуку рішення, вихід за межі інструкцій, прагненні до нестандартних, семантично насиченим рішенням, в підвищенні гнучкості мислення, включенні процесів уяви та ін.

В СТМ використовувалося склалося в російській психології поділ мотиваційних чинників на внутрішні і зовнішні (Тихомиров, 1984, 2006а). Перші розуміються як специфічні для актуалгенеза мислення, що відображають пізнавальні потреби і становлення гностичних цілей-другі - як відображають ієрархію глибинних мотивів, неспецифічних для регуляції мислення, і в цьому контексті - зовнішню по відношенню до нього мотивацію. Зовнішню мотивацію називали також «особистісно-мотиваційними чинниками», з огляду на роль саморегуляції, особистісних диспозицій і індивідуально-особистісних властивостей в її структуруванні (Корнілова, 2002- Корнілова, Тихомиров, 1990).

Особливості емоційної регуляції при різної мотивації розумової діяльності досліджені О.С. Копін (1982). При переході від зовні мотивованої діяльності до внутрішньо вмотивованою зростає позитивна регулююча роль емоційних процесів. Як ситуаційно-керована, так і глибинна (стійка, особистісна) мотивація може виконувати змістотворних і структурує функції. Регулятивна роль цих видів мотивації була продемонстрована саме в роботах школи Тихомирова.

Зв`язки внутрішньої мотивації з саморегуляцією і відповідно з більш високими показниками гнучкості і продуктивності розумової діяльності, а зовнішньої - з самоконтролем були встановлені на матеріалі комплексних проблем (Васильєв, Мітіна, Кобань, 2006). У цьому дослідженні мотивація, а також типи самоврядування (саморегуляція, самоконтроль) виступили латентними змінними-факторами, фокусирующими вимірювані індекси структури мотивів, емоційного стану, вольових і стильових особливостей особистості.

Ретроспективно можна виділити наступні напрямки розвитку уявлень про структурують функції мотиву в школі Тихомирова. Перший напрямок охоплює роботи, в яких вивчався вплив мотивів-стимулів і ситуаційної динаміки мотивації, змінюваних шляхом інструкцій або актуалізуються в процесі обстеження проблемної ситуації (Васюкова, 1998- Корнілова, Чудина, 1990 Телегіна, Богданова, 1980). В рамках другого напрямку мотиваційні освіти, що складаються в ході розумової діяльності, розглядалися крізь призму структурування мислення з боку впливів «базової» (особистісної) мотивації, опосредствующей становлення інтелектуальних стратегій, зокрема мотивації досягнення (Корнілова, Тихомиров, 1990) - сюди ж можуть бути віднесені дослідження мотивації в зв`язку зі зміною тактики цілепокладання (Арестова, 1998).

В рамках СТМ проведена теоретична робота по психологічному обґрунтуванню діагностованих мотиваційних змінних, що супроводжує психометрическую апробацію методик, по відношенню до яких встановлювалася значуща зв`язок їх індексів зі структурами мислення.

У дослідженнях Т.В. Корнілової (1997а, 2003) представлені результати модифікації особистісних опитувальників, що демонструють зв`язку зі стратегіями прийняття рішень (ПР), зокрема методики «Особистісні фактори рішень» (ЛФР) і опитувальника «Особистісні переваги» А. Едвардса. Останній поєднує в індексах базової мотивації орієнтування на діагностику спрямованості дій в дусі концепції К. Левіна та класифікацію соціогенних потреб по Г. Мюррею. І.А. Васильєвим (2002) адаптований опитувальник Ю. Куля, що виділяє діспозіціонального властивості «орієнтації на дію» і «орієнтації на стан».

Встановлення ефектів взаємодій діспозіціонального і ситуаційних чинників зовнішньої і внутрішньої мотивації в динаміці освіти вербалізованій і невербалізованих компонентів цільових та смислових структур можна було б назвати третім напрямком. Але його можна розглядати і як об`єднуючий два раніше названих, оскільки обидва вони були націлені на виявлення динаміки і способів переструктурування новоутворень в процесах вирішення завдань або прийняття рішень. У всіх роботах йшлося про ідентифікацію проявів не тільки мотиваційних, а й інших новоутворень в мікрогенезе рішень по вербальним міркувань або іншим чином встановлюються когнітивним компонентів інтелектуальних стратегій (Корнілова, Тихомиров, 1990).

Ідея функціонального структурування смислових і когнітивних складових процесів мислення в розгорнутих (в «відкритих» завданнях) і згорнутих (в «закритих» завданнях) стратегіях вирішення проблем стала провідною при розробці Т.В. Корнілової (1997б, 2003, 2007) функціонально-рівневої концепції регуляції прийняття інтелектуальних рішень і стала істотним кроком у подальшому концептуальному оформленні СТМ.

На основі розвитку О.К. Тихомирова (1992) ідеї Л.С. Виготського про психологічні системах в роботах школи стали використовуватися уявлення про динамічної смислової регуляції мислення, відображені в поняттях динамічної смислової системи (докладніше про це див. У наступному розділі статті) і функціональної динамічної регулятивної системи (ДРС).

Поняття ДРС склалося в дослідженнях згорнутих інтелектуальних стратегій стосовно до процесів інтелектуального опосередкування прийняття рішень (ПР) (Корнілова, 2002, 2005). Складовими цих систем виступили поряд з різнорівневими особистісними якостями також ті мотиваційні освіти, які розвивалися на різних рівнях підготовки ПР, і компоненти метаконтроля, що репрезентують змінні усвідомленої саморегуляції і специфічної мотивації подолання ситуації невизначеності. В останньому випадку мова йде про фактори мотивації, що виникають при ПР і відображають гностическую спрямованість на збір знань (особистісна «раціональність») і такі особистісні схильності, як готовність до ризику і толерантність до невизначеності.

Надалі результати досліджень дозволили продемонструвати, що встановлюються під час аналізу регуляції розумових стратегій різні ДРС пов`язані не тільки з різними типами ПР, але і з різними типами регуляції розумового прогнозування, які виділяються за складовими дискурсивної і інтуїтивної підготовки рішень суб`єктом (Степаносова, Корнілова, 2006), а також з різними етапами прийняття рішень (Каменєв, Корнілова, 2002). Показано, що різні види глибинної мотивації можуть впливати на один і той же процес або етап рішення протилежним чином, а різні особистісні змінні можуть мати значні зв`язку з одним і тим же етапом інтелектуальної стратегії. Таким чином, мотиваційні впливу виступають як парціальні ефекти впливу ДРС на новоутворення, функціонально що готують і реалізують рішення.

На матеріалі професійної діяльності специфіка цих регулятивних систем була продемонстрована як пов`язана з різною ефективністю рішень груп, що розрізняються по досвіду і соціальної ситуації входження в професійну діяльність (Кулагіна, Корнілова, 2005).

Введення ДРС в контекст розкриття взаємозв`язків інтелектуально-особистісного опосередкування процесів ПР істотно для розвитку розуміння структурують функції мотиву. Ці динамічні системи включають різнорівневі процеси (вони - складові особистісної регуляції ПР) і комплексно детермінують мікрогенез розумових стратегій (Корнілова, 2002). 38

Слід зазначити, що в роботах школи Тихомирова мотиваційно-особистісні освіти виступали також інтерпретаційні поняттями, реконструйованими за особливостями міркувань при вирішенні різних типів розумових завдань і представлених в структурах мислення в цільової та операціонально взаємозумовленості процесів гіпотезостроенія, що передбачають оцінок і оцінок целедостижения, феноменів виборчого спотворення мислення (Арестова, 2006, 2007- Корнілова, Тихомиров, 1990).

Взаємодія стійкою (діспозіціонального) і ситуативною пізнавальної мотивації з позицій макро- і мікрогенетіческого аналізу досліджувався також на матеріалі рішення шахових задач, де була виявлена залежність параметрів актуалізації та усвідомлення ситуативної динаміки пізнавальної потреби від рівня розвитку стійкої мотивації (Васюкова, 1998).

Отже, положення про структурують функції мотивів (і особистісно-мотиваційних новоутворень) надійно верифіковане в роботах школи Тихомирова при аналізі чинників ситуаційної та глибинної, зовнішньої і внутрішньої мотивації стосовно матеріалу ігрових завдань і так званих малих творчих, відкритих проблем і закритих (ситуацій ПР) , в лабораторних дослідженнях розумових стратегій і при критеріальною зіставленні діагностується мотивації зі специфікою рішень суб`єкта в умовах його життєдіяльності. При вивченні структурують функції мотиву проводиться аналіз макро- і мікроструктури діяльності, здійснюється змістовна конкретизація компонентів діяльності і властивостей самої особистості як суб`єкта пізнання.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!