Творчість о.к. Тихомирова в контексті наукових шкіл вітчизняної психології

О.К. Тихомиров не створив нової общепсихологической теорії як нового підходу, порівнянного з діяльнісних підходом, в руслі якого він працював. Своїми дослідженнями мислення він разом з групою учнів і послідовників сприяв утвердженню в психологічній науці позицій культурно історичної концепції і послідовно пов`язаного з нею діяльнісного підходу як виправдали себе стратегій досліджень психологічних проблем. Він вважав, що, поки їм немає альтернативи, їх евристичні можливості не вичерпані. Однак нове завдання полягає в необхідності розвитку теорії діяльності (Тихомиров, 1993). У ситуації нападок на діяльнісний підхід ( «походу проти діяльності» - Тихомиров, 1992, с. 29) він відійшов від абстрактних академічних суперечок. З його точки зору, такий спосіб не має переконливої сили. Всім матеріалом власних досліджень він захищав позиції діяльнісного підходу, показуючи, «як вивчення своєрідності розумової діяльності дозволяє збагачувати і загальні теоретичні уявлення про будову і механізми психічної регуляції людської діяльності» (там же, с. 37). В інтерпретації цих матеріалів він враховував ту нову ситуацію, яка склалася в науці до кінця ХХ ст. в зв`язку з прогресом в галузі інформатики, розвитком системних досліджень в різних областях науки, і виділив питання, які не отримали достатнього висвітлення в працях О.М. Леонтьєва або отримали в них односторонню розробку (феномени творчості, недооцінка мотиваційно-емоційної, смислової і цільової регуляції діяльності) (Тихомиров, 1993). Він вніс значний вклад в розвиток психологічної теорії діяльності. У дослідженнях мислення як особливої пізнавальної діяльності О.К. Тихомиров розкрив її потребностно-мотиваційну сферу, показав її полимотивирована характер, описав нову функцію мотиву, показав динаміку розвитку мотивів, виявив залежність креативності розумової діяльності від загального рівня розвитку стійкої пізнавальної потреби. Він неодноразово згадував зауваження О.М. Леонтьєва про недостатню розробленість в теорії діяльності проблеми целеобразования, зокрема в зв`язку з дослідженнями П.Я. Гальперіна. У цих дослідженнях, як писав О.М. Леонтьєв, «аналіз зосередився на виконанні заданих дій-що ж стосується їх породження, тобто процесу цілеутворення і мотивації діяльності ... яку вони реалізують, то це залишилося за межами прямого дослідження »(Леонтьєв, 1975, с. 143). У межах своїх дослідженнях мислення О.К. Тихомиров показав, що в результаті виконання завдання людиною крім мети, заданої вирішального у вигляді питання, формуються проміжні цілі, які вирішальний ставить перед собою при зіткненні з труднощами. Були описані цілі, які розрізняються за своєю формою (вербалізовані і невербалізованих), розгорнення, часу роботи з тим чи іншим елементом і т.п. Дослідження целеобразования і емоційної регуляції розумової діяльності дали конкретний матеріал про характерні психологічні особливості процесу мислення людини, в яких виражаються робота мислення, напрямки її змін, викликані пошуком рішення, на відміну від функціонування машини, яка діє за заданою програмою. У дослідженнях розумової діяльності О.К. Тихомирова діяльнісний підхід виступив як развива- ющееся общепсихологическое напрямок з необмеженим потенціалом для вивчення всіх психологічних проблем, в ході яких уявлення про структуру діяльності людини і загальні принципи її психічної регуляції, сформульовані в працях засновників теорії діяльності, збагачуються новими положеннями (Тихомиров, 2006а, б - Тихомиров та ін., 1999). Однак О.К. Тихомиров - не тільки послідовник теорії діяльності. У просторі цього напрямку він створив власну наукову школу, в якій тривають дослідження пізнавальних процесів і діяльності людини в сучасних умовах їх опосередкування інформаційними технологіями, включно із застосуванням комп`ютерів, Інтернет і т.п.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!