Соціальний контекст і наукові витоки творчого шляху

Становлення і розвиток О.К. Тихомирова як вченого відбувалося в складних соціально-історичних обставин, своєрідно переломив у його творчості. Перевертаючи сторінки книги його життя, ми чуємо «шум часу», відгомони подій XX століття, сучасником і учасником яких він був. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. самим безпосереднім чином позначилася на долі Олега Костянтиновича. Його батько загинув на фронті в 1942 р У роки навчання на психологічному відділенні філософського факультету МДУ (1951-1956), коли формувався його науковий світогляд, контакти вітчизняної психології зі світовою наукою з відомих причин були обмежені, а її єдиною методологічною основою оголошувався марксизм. Тоді були звичайними положення, тепер відійшли в минуле: «наукова психологія можлива тільки на методологічній основі марксистсько-ленінської філософії», «радянська психологія - сама передова в світі, а інші школи гідні в основному лише критики». Пізніше, в умовах соціальних змін, О.К. Тихомиров назвав їх штампами, усталеними в нашій психологічній науці стереотипами, які потрібно подолати (1992, с. 41). Його наукові погляди завжди були відкриті найсучаснішим рухам в науці. Мабуть, це було пов`язано в першу чергу з впливом А.Р. Лурии, вченого зі світовим ім`ям, колишнього його наставником в студентські роки, керівником кандидатської дисертації. Вже на початку 1960-х рр. О.К. Тихомиров виділив і назвав головним напрямом науково-технічного прогресу створення та використання електронно-обчислювальних машин. У зв`язку з цим центральною темою всієї його подальшої творчої діяльності стала проблема вивчення «специфічно людського в поведінці і мисленні людини в зіставленні з роботою найскладніших автоматів» (Тихомиров, 1969, с. 293). Коли в 1990-х рр. почалися методологічні дискусії, він виступив за необхідність розширення методологічної бази вітчизняної психології, закликавши при цьому не впадати в іншу крайність і не відмовлятися від при- знання значення марксизму для психології, розкриваючи, однак, пов`язані з його використанням обмеження у вивченні психіки і свідомості. У виконаній під його керівництвом кандидатської дисертації О.В. Гордевой (1997) чітко сформульована задача об`єктивного критичного аналізу методологічних основ вітчизняної психології. Визнаючи необхідність подолання штампів негативного ставлення до зарубіжної науки, він вважав за необхідне зберегти при цьому критичне, засноване на строго науковому, об`єктивному аналізі відношення до її напрямками, а не «тільки запозичувати і застосовувати досвід на нашому грунті: начебто ми самі ніякого вкладу в світову науку не вносимо. Ось цей останній теза була б абсолютно помилковим »(Тихомиров, 1992, с. 51). Ці положення, яким сам О.К. Тихомиров неухильно дотримувався у своїй роботі, продовжують зберігати свою актуальність і в даний час. У них знайшла відображення творча і моральна позиція, яку він завжди займав в науці.

Творче життя О.К. Тихомирова була тривалою, інтенсивної та продуктивною. Починаючи з другої половини 1950-х рр. він постійний автор статей в центральних наукових журналах ( «Питання психології», «Питання філософії», «Психологічний журнал», «Вісник Московського університету. Серія 14. Психологія»), автор кількох фундаментальних книг, відповідальний редактор та автор численних збірок з широкого кола актуальних психологічних проблем. Областю психології, розвитку якої присвятив свої дослідження О.К. Тихомиров, була загальна психологія. Загальна психологія розглядалася ним як фундаментальна, основна дисципліна психологічної науки. Його дослідження в інших областях психології (інженерної, клінічної) будувалися на общепсихологической основі. Знаменно, що завершальною книгою О.К. Тихомирова став навчальний посібник «Поняття і принципи загальної психології», написане на основі лекцій, які він читав в 1981-1991 рр. для слухачів ФПК. Уже після його смерті були опубліковані його лекції з усіх розділів загальної психології, читалися їм в МГУ на протязі двох десятиліть (Тихомиров, 2006а). Розуміння значущості загальної психології втілилося в сформульованому їм вимозі общепсихологического підходу в вивченні психічних процесів як в загальній психології, так і в усіх інших областях психології, наприклад в інженерній психології при вивченні трудової діяльності, зокрема в умовах застосування комп`ютерів. Під общепсихологическим підходом малося на увазі використання принципів вивчення психічних процесів у всій повноті їх власне психологічних, якісних характеристик як проявів діяльності суб`єкта на різних рівнях - свідомому і несвідомому, в сукупності формалізованих і неформалізованих процесів, які висловлюються в слові і невербалізованих, і в залежності від потребностно -мотіваціонной сфери, цілей, ієрархічної послідовності завдань, регульованою емоціями.

Центральною темою творчості О.К. Тихомирова в загальній психології була психологія мислення. Теоретичне і експериментальне вивчення мислення стало змістом всіх його досліджень. Общепсихологический підхід визначив їх методологію. Мислення розглядалося як процес, включений в цілісну життєдіяльність суб`єкта, нерозривно пов`язаний з емоціями, обумовлений цілями, потребами, мотивами, опосередкований мовою, математичними і мнемотехніческіе засобами, а останнім часом - принципово новими штучними системами - ЕОМ і комп`ютерами. Пов`язане з промовою мислення і в своїй індивідуальній формі, але особливо в процесах спільної розумової діяльності (дискусія, групове рішення проблеми і ін.), Включено в спілкування. В результаті була створена оригінальна психологічна концепція мислення, відома сьогодні як смислова теорія мислення.

Спільну платформу, на якій розвивалася власна теорія О.К. Тихомирова, склали концепції, створені в радянський період на основі марксистської методології. Це культурно-історична психологія Л.С. Виготського, психологічна теорія діяльності А.Н. Леонтьєва, органічно пов`язані з ними концепції А.Р. Лурии і П.Я. Гальперіна, розгорнуті в їх руслі дослідження в області психології дитячого розвитку (А. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін), в патопсихології (Б.В. Зейгарник), а також системні праці в філософії науки і в суміжних з психологією областях знання , перш за все теорія фізіологічних систем П.К. Анохіна. Розроблені в радянській психології основні положення про психіку, про предмет психології, методах психологічного пізнання, методологічні принципи психологічних досліджень (детермінізм, розвиток, системність) були основними на всіх етапах діяльності О.К. Тихомирова. У той же час необхідно відзначити, що, спираючись на цю базу, він вніс істотно нові аспекти в розуміння практично кожного зі згаданих положень. Необхідність змін була викликана розвитком досліджень: пояснення отриманих в них результатів вимагало конкретизації і навіть перетворення класичних уявлень.

Іншим джерелом досліджень О.К. Тихомирова став вироблений ним глибокий аналіз світової науки, перш за все досягнень американської психології в таких областях, як науки про поведінку, теорія інформації і що виник у зв`язку з нею інформаційний підхід в психології, відповідно до якого різні види психічної діяльності стали розглядатися як процеси переробки інформації людиною. Оформившаяся як новий напрямок когнітивна психологія також була предметом його пильної уваги. Ці досягнення і тенденції світової науки, серед яких визначальним з`явився процес, що вилився у впливі теорії інформації та програмування ЕОМ на психологію, викликали глибокий інтерес у О.К. Тихомирова. У зв`язку з цим перед ним як дослідником постало питання про специфічні особливості людської психіки, перш за все пізнавальних процесів. Вивчення досвіду американської науки стало одним із завдань його досліджень. У 1959 р за пропозицією А.Р. Лурии він опублікував в одному з американських наукових журналів рецензію на щойно видану книгу Б. Скіннера «Вербальне поведінка» (Тихомиров, 1969, с. 13). У цій роботі докладно аналізувалося розуміння Скиннером вербальної поведінки як власне людського. Схема Скіннера оцінювалася в цій рецензії як грубо натуралістична. І експериментальна ситуація (в досвіді випробуваному даються картки з написаними на них словами, з яких потрібно скласти пропозиції, що починаються з особистого займенника, тільки після складання таких пропозицій подавався певний сигнал схвалення), і поведінка випробуваного в експерименті Скіннера нічим не відрізнялися від рухового поведінки тварин . Його спроба інтерпретації поведінки як ланцюга зв`язків між стимулами і реакціями, що підкоряються елементарним правилам зміцнення підкріплюваних реакцій, була піддана О.К. Тихомирова критиці, оскільки цей підхід не дозволяє виявити специфічно людське в структурі мовної поведінки людини. Також з ініціативи А.Р. Лурии О.К. Тихомиров зробив переклад книги Дж. Брунера «Процес навчання» (1962). Вміщені в книзі ідеї про продуктивність застосування в навчанні технічних засобів та про спеціальні навчальних машинах, які повинні допомогти педагогу раціонально організувати процес засвоєння знань і самостійну роботу учня, пов`язане з цими ідеями програмованого навчання, яке отримало розвиток в одному з прикладних напрямків американської психології, представляли великий інтерес і в той час мало обговорювалися у вітчизняній психологічної та педагогічної літератури. Надалі цей напрямок розглядалося О.К. Тихомирова в контексті проблеми взаємодії людини і машини. Великого поширення набула в американській науці теорія інтелектуального розвитку дитини Ж. Піаже. Критичного аналізу цієї концепції присвячено окрему статтю О.К. Тихомирова (спільно з А. Н. Леонтьєвим), опублікована в якості післямови до книги Ж. Піаже «Генезис елементарних логічних структур» (Леонтьєв, Тихомиров, 1963).

Стажування в США (1970-1971 рр.) Дозволила О.К. Тихомирову глибоко ознайомитися з сучасним станом психології, вступити в особистий контакт з великими американськими вченими, в тому числі з провідними представниками когнітивної психології і фахівцями в області розробки систем штучного інтелекту - Дж. Брунер, Г. Саймоном, М. Мінським, С. Пейпертом. (Звіт О.К. Тихомирова про стажування в США зберігається в його особистому архіві.)

Аналіз найважливіших досягнень світової психології (як загальнопсихологічних напрямків, в тому числі новітніх підходів, так і теорій мислення) міститься практично у всіх роботах О.К. Тихомирова. Важливо відзначити, що цей аналіз, вироблений з великою ретельністю, ні зовнішнім по відношенню до власних досліджень, але органічно впліталося в їх тканину. О.К. Тихомиров вступав в творчий діалог з самими різними психологічними уявленнями. Навіть в тих випадках, коли той чи інший погляд оцінювався як в цілому неприйнятного, він не відкидався, а його значимість не заперечую. Аналіз помилкового ходу думки розглядався як сприяє виробленню плану організації власних досліджень щодо її подолання. Особливо ґрунтовному аналізу були піддані всі варіанти біхевіоризму, включаючи його нову версію - суб`єктивний біхевіоризм, представлений в книзі Д. Міллера, К. Прибрама і Ю. Галантера «Плани і структура поведінки» (1964). Методологічно важливим є висновок Тихомирова про історичну обумовленість цього в цілому обмеженого, механістичного за своєю спрямованістю способу наукового мислення в психології. «Потрібно з усією визначеністю підкреслити, що ототожнення функцій людини і обчислювальної машини (свідоме чи мимовільне) лише близько можна розглядати як результат" помилки ", - писав О.К. Тихомиров. - Навпаки, він виступив як закономірно обумовлений результат попереднього розвитку певного напряму в науці »(1969, с. 274). 14