Міжособистісні відносини з однолітками розумово відсталих дітей-сиріт

Для дітей, які виховуються в дитячих будинках, характерні труднощі в спілкуванні з дорослими і однолітками (Боулбі Дж., 2003 Дубровіна І.В., Рузская А.Г., 1990 Войтенко В.П., Миронова М.М., 1999. - Мухіна В.С., 1996- Прихожан А.М., Толстих Н.М., 1990 Шіпіцин Л.М., 1997). Багато дослідників відзначають у них нереалізовану потребу в уважному і доброзичливому ставленні з боку інших людей. Недоліки емоційного контакту в умовах депривації поєднуються з одноманітними зверненнями педагогів до вихованців дитячого будинку, які в більшій мірі спрямовані на регламентацію їхньої поведінки. Замкнуте коло спілкування по особливому впливає на становлення соціально значущих якостей особистості дітей, не сприяє засвоєнню соціальних норм і правил взаємодії з людьми (Грибанова Г.В., 1993).

Сьогодні, незважаючи на значущість проблеми психічного розвитку дітей-сиріт, залишаються недостатньо вивченими особливості формування їх міжособистісних відносин з однолітками, які мають істотний вплив на соціалізацію підлітків після перебування в дитячому будинку. Ми звернулися до сучасної психологічної літературі з метою пошуку нових підходів до вивчення спілкування у дітей. Зокрема, В.В. Абраменкової (2002), на підставі цілого ряду досліджень, була запропонована типологія міжособистісних відносин, що виникають при взаємодії дітей молодшого шкільного віку. Вона пропонує виділяти три види відносин - функціонально-рольові, емоційно-оціночні та особистісно-смислові.

Функціонально-рольові відносини складаються в результаті ділового спілкування в спільній діяльності. Вони обумовлені поступовим засвоєнням молодшими школярами норм і способів взаємодії в групі під безпосереднім керівництвом і контролем з боку педагога. Поведінка в групі однолітків поступово починає відповідати певним соціальним ролям дитини: черговий, староста групи, відповідальний за організацію свята і т.д.

Емоційно-оцінні відносини мають на увазі наявність у дітей емоційної оцінки особистих якостей однолітків. Спілкування в групі вихованців дитячого будинку впливає на вчинки однолітків відповідно до прийнятих правил спільної діяльності. У дітей починають з`являтися емоційні переваги - симпатії, антипатії, дружні прихильності і т.д. Вони виникають в онтогенезі досить рано, і формування цього типу відносин обумовлено суб`єктивним сприйняттям зовнішнього вигляду однолітків і їх соціальної поведінки, які опосередковані оцінкою дорослого, минулим досвідом спілкування.

Емоційно-оцінні відносини дозволяють краще орієнтуватися в ситуаціях, пов`язаних з придбанням соціального статусу. Діти, претендуючи на визнання їх індивідуальних особливостей в міжособистісних контактах, зустрічаються з подібним прагненням у своїх однолітків. У ситуації особистого вибору між ними стихійно можуть виникати перші спроби вимог справедливості у взаєминах. Спільними зусиллями молодші школярі виробляють правила для реалізації лідерської позиції в малій соціальній групі. Завдяки міжособистісних відносин вони здійснюють взаємокоррекцію поведінки відповідно до засвоєними соціальними нормами. Якщо дитина подорожує з цими нормами, то він оцінюється іншими дітьми позитивно, якщо порушує їх - виникає цілий ряд звернень до дорослого зі скаргами, від якого очікується отримати підтвердження правильності засвоєних правил взаємини з людьми.

Особистісно-смислові відносини виникають в спілкуванні в тому випадку, коли мотивація одну дитину набуває для інших однолітків певний особистісний смисл. При цьому учасники спільної діяльності починають переживати інтереси і цінності цієї дитини як свої власні, заради них діти освоюють різні соціальні ролі, висловлюють готовність тривало взаємодіяти. Особистісно-смислові відносини особливо чітко виявляються в тих випадках, коли дитина в спілкуванні з оточуючими бере на себе частково роль дорослого. Дана ситуація може виявитися в складних ситуаціях, коли вихованець дитячого будинку змушений вирішувати свої особисті проблеми самостійно. При цьому серед однолітків він починає відрізнятися особливою "дорослістю", його авторитет зростає.

На основі типологічного підходу В.В. Абраменкової до вивчення міжособистісних відносин дітей молодшого шкільного віку з однолітками нами вивчалися особливості спілкування розумово відсталих дітей, які виховуються в умовах закладів інтернатного типу. Всього було обстежено 90 осіб - соціальні сироти віком 9-10 років. Контрольну групу склали 30 вихованців дитячих будинків та шкіл-інтернатів без первинного порушення в інтелектуальному розвитку. Дві експериментальні групи складалися з дітей з діагнозом "легка розумова відсталість" (30 осіб) і "затримка психічного розвитку церебрально-органічного генезу" (ЗПР) (30 осіб).

Учасниками діагностичного обстеження стали не тільки діти, а й дорослі - вихователі дитячих будинків, які постійно перебувають зі своїми вихованцями і мають у своєму розпорядженні найбільш точною і докладною інформацією про особливості їх міжособистісних відносин. На початку виконання діагностичних завдань їм докладно роз`яснювалося зміст кожного питання в анкетах або субтеста методик. Додаткові відомості про розвиток дітей вдалося отримати в ході бесіди з вихователями, яка проводилася без присутності сторонніх в кабінеті психолога дитячого будинку. Педагоги проявили готовність брати участь в діагностиці, вели себе дуже доброзичливо, відкрито відповідали на різні питання, висловлювали свої суб`єктивні судження про особливості спілкування дітей-сиріт.

Отримані нами емпіричні дані є частиною дослідження, проведеного у відповідності до змісту дворічної роботи за грантом НАН України (проект № 04-06-00395а).

При вивченні нами різних видів міжособистісних відносин вихованців дитячого будинку використовувалася ціла група методів психологічного дослідження: включеного спостереження, опитування, бесіди, проективний і біографічний методи. Були узагальнені анамнестичні дані і соціальні характеристики на випробовуваних, що дозволяють при аналізі групових та індивідуальних відмінностей краще зрозуміти особливості спілкування дітей-сиріт

В емпіричному дослідження нами були використані 6 методик: "Карта психологічної характеристики особистісного розвитку молодших школярів" Ю.А. Клейберг (2001) - "Оцінка невербальної поведінки особистості" В.А. Лабунської (1990) - "Вивчення реактивності учня" Я. Стреляу (1982) - полярний профіль "Комунікативні якості учня" (Л.М. Шіпіцин, О.В. Защірінская, 1995) - тест тривожності Р. Теммла, М. Дорки, В. Амена (2002), а також анкета "Особливості спілкування" О.В. Защірінской (2004).

Функціонально-рольові відносини аналізувалися по 5 обраними показниками: вербальна і невербальна комунікація, наявність навичок культури при контактах з однолітками, позитивні і негативні комунікативні якості особистості, необхідні для успішного навчання в школі. Всі зазначені якості при застосуванні непараметрического критерію математичної статистики U-Манна-Уїтні (Mann-Whitney U) виявилися достовірно різними у випробовуваних трьох груп - у дітей-сиріт, які не мають порушення інтелекту (контрольна група), дітей-сиріт із ЗПР (1 я експериментальна група), розумово відсталих дітей-сиріт (2-я експериментальна група).

Порівняльний аналіз показників, що відносяться до функціонально-рольового увазі міжособистісних відносин, показав, що рангові значення вербальної комунікації у дітей контрольної групи (37) значно перевершують аналогічні значення у обстежуваних з ЗПР (24). Вони успішно вступають в діалог і підтримують його, чітко й складно відповідають на питання, прохання, коментують у мові свої дії в різних ситуаціях спілкування. У частині вихованців закладів інтернатного типу без порушення інтелекту відзначається невміння формулювати звернення до оточуючих людей. Характерними є труднощі при викладі своїх думок, швидка втрата інтересу до розмов в контексті міжособистісної взаємодії.

Для дітей-сиріт із ЗПР з рангових значенням розвитку вербальної комунікації 24 характерна товариськість, потреба постійно звертатися до оточуючих людей, активність в розмовах на загальні теми. Однак для більшості з них не характерна ініціативність, їм не вдається тривалий час підтримувати діалог через труднощів у формулюваннях розгорнутих відповідей на питання, недоліків чіткості при вираженні своїх прохань до однолітків. В процесі розвитку міжособистісних відносин може виникати небажання вести відверті розмови з однокласниками, з`ясовувати прояви диз`юнкції в спілкуванні.

Вихованці дитячого будинку з контрольної групи з рангових показником невербального спілкування 42 характеризуються уважністю, умінням підтримувати візуальний контакт, орієнтуватися в комунікативному часі і просторі, використовувати різноманітні жести, рухи і пози. Однак багато дітей не завжди можуть контролювати невербальні реакції в складних ситуаціях спілкування, не відрізняються серед однолітків своєю індивідуальністю невербальної комунікації.

У дітей-сиріт із ЗПР при ранговом значенні невербальної комунікації 19 виникає безліч труднощів у спілкуванні: вони не вміють поглядом привернути увагу своїх однолітків, використовують некрасиві жести- "паразити", не прагнуть стримувати свою міміку в емоційно насичених ситуаціях, не можуть виражати власний емоційний стан невербальними засобами комунікації, не завжди вибирають правильний спосіб для демонстрування свого доброзичливого ставлення до людей. Проте у частини дітей з ЗПР відзначається вміння висловлювати свої думки, доповнюючи їх жестами, мімікою. Вони прагнуть дивитися при розмові в очі співрозмовнику, намагаються стримувати зовнішні прояви своїх емоційних переживань. У спілкуванні їм важливо скласти про себе у однолітків позитивне враження.

На підставі змісту анкети "Особливості спілкування" вдалося виявити, що при ранговом значенні показника культури спілкування 38 діти-сироти з нормальним розвитком вміють чемно звертатися один до одного, ведуть себе в спілкуванні привітно і доброзичливо, проявляють стриманість і тактовність. Деякі вихованці мають недостатньо розвинуті навички культури спілкування. Найчастіше ці діти поводяться некоректно і навіть грубо, що виражається в вербальної і невербальної комунікації. Наприклад, в розмовах між собою вони вживають ненормативну лексику, обмінюються непристойними жестами. Не завжди в їх міжособистісних відносинах досить доброзичливості.

У вихованців закладів інтернатного типу з ЗПР при наявність рангового показника навичок культури спілкування 23 зустрічається ввічливе і привітне звернення до однолітків. Вони вміють поводитися з іншими стримано, проявляти повагу, відкрито висловлювати свою доброзичливе ставлення. Однак у багатьох дітей з ЗПР недостатньо сформовані навички ввічливого і тактовного ставлення один до одного.

Рангові показник розвитку позитивних якостей, необхідних для успішного навчання в школі, у дітей контрольної групи склав 37. Вони проявляють відповідальність при виконанні навчальних завдань, старанні, посидючіші. У окремих вихованців переважають негативні особистісні якості, багато в чому зумовлюють неуспішність навчання в класі. Їм властива несамостійність і незібраність. Діти непосидючі, що не зосереджені на виконанні пропонованих їм завдань. Недолік відповідальності, непослідовність при здійсненні навчальних дій проявляються і в міжособистісних відносинах, які виникають і поступово формуються в процесі навчання.

Дітей з ЗПР при ранговом значенні 24 за результатами вивчення позитивних якостей, необхідних для шкільного навчання, відрізняє від інших вихованців зібраність, організованість, старанність, наполегливість, прагнення до успішного виконання навчальних завдань. Дійсно, багато хто з них не мають достатньої мотивації до отримання нових знань, безвідповідальні, неорганізовані, непосидючі. Виявлені негативні комунікативні характеристики особистості вихованців дитячого будинку поєднуються з прогулами уроків і порушеннями дисципліни.

Функціонально-рольові міжособистісні відносини у розумово відсталих вихованців закладів інтернатного типу відрізняються вираженими особливостями в порівнянні з однолітками без порушення інтелекту.

Розумово відсталі діти-сироти можуть досить складно відповідати на питання, підтримувати розмову, формулювати звернення до однолітків (рангові показник 19). При цьому більшість вихованців дитячого будинку не виявляють ініціативи в спілкуванні, не коментують в мові свої дії, швидко втрачають інтерес до розмов на особистісні теми, спільним обговоренням. В окремих ситуаціях розумово відсталі діти-сироти демонструють нездатність підтримувати бесіду. При обмеженому словниковому запасі всі їхні прохання і відповіді можуть зводитися до простих, односкладових висловлювань на кшталт: "Хочу", "Дай", "Пусти", "Так".

Розумово відсталі вихованці дитячих будинків активно не використовують свою міміку і жести, не можуть повноцінно висловлювати свої емоції і почуття (рангові показник невербального спілкування 24). У відносинах з однолітками вони можуть кривлятися, блазнювати замість конструктивних дій і вчинків. Нерозуміння невербальної поведінки інших людей поєднується у них з недоліками самоконтролю в невербальному спілкуванні.

Наявність навичок культури спілкування у розумово відсталих піддослідних (рангові показник 19) має на увазі, що вони привітні по відношенню до однолітків, проявляють поважність, скромність, стриманість, вміють створювати позитивне враження про себе серед своїх однолітків з дитячого будинку. Переважна більшість дітей у відносинах один з одним поводяться нестримано, нетактовно, потребуючи постійному виховний вплив з боку дорослих. У вербальній комунікації у них недостатньо поширені ввічливі форми звертання до однолітків.

Незначне порівняно з контрольною групою кількість розумово відсталих вихованців (рангові показник 18) володіють позитивними комунікативними якостями, необхідними для успішного навчання в школі. Вони виявляють певні зусилля, щоб справлятися з навчальними завданнями. Однак більша частина дітей характеризується такими негативними особистісними якостями, як неорганізованість, безвідповідальність, нестаранних (рангові показник 37).

Вивчення функціонально-рольових міжособистісних відносин показало, що не існує достовірних відмінностей в сформованості навичок культури спілкування у випробовуваних з ЗПР та розумовою відсталістю (рангові значення склали 28,7 і 29,1, відповідно).

Було встановлено цікавий факт: молодші школярі з діагнозом "легка розумова відсталість" частіше використовують засоби невербальної комунікації (рангові показник 39), ніж вихованці дитячого будинку з ЗПР (рангові показник 22). Це можна пояснити тим, що у розумово відсталих дітей-сиріт погано розвинена мова, і вони доповнюють або замінюють її мімікою і жестами, тобто різними "немовних" засобами намагаються передати свій емоційний стан, почуття, наміри.

Нами розглядалися показники розвитку емоційно-оцінного виду міжособистісних відносин у всіх трьох груп випробовуваних молодшого шкільного віку. Вони представлені особливостями особистісного поведінки, інтерактивними характеристиками спілкування, соціальної перцепції, ставленням до людей.

Діти-сироти без порушення інтелекту з рангових показником 39 в вербальному спілкуванні проявляють ініціативу при встановленні міжособистісних відносин, вміють тривалий час брати участь у спільній діяльності з однолітками, відгукуються на звернення, прохання, при цьому проявляючи явну непослідовність в соціальних контактах. У частині з них недостатньо розвинені інтерактивні характеристики спілкування. Вони мало контактні, замкнуті, у них не сформовані стійкі міжособистісні відносини з однолітками. В основному вони обмежуються ситуативними зверненнями до інших вихованцям дитячого будинку.

Діти-сироти з ЗПР відрізняються помітним прагненням до спілкування, охоче погоджуються виконувати прохання, доручення (рангові показник 23). Інша частина дітей-сиріт із ЗПР бере участь у спільній діяльності з однолітками лише за допомогою вихователя. Вони не помічають причин, що призводять до виникнення конфліктних ситуацій, не завжди здатні висловити співчуття. Можна відзначити, що вихованці дитячого будинку враховують в міжособистісних відносинах інтереси однолітків, вміють обґрунтувати свою поведінку в різних ситуаціях взаємодії.

Вихованці дитячого будинку з ЗПР добре розуміють партнера по спілкуванню, зокрема, його емоційний стан (рангові показник 40). Вони виявляють цікавість до індивідуальних особливостей інших людей. Їм не завжди вдається висловити свої переживання так, щоб вони були зрозумілі оточуючим людям. Вони можуть проявляти почуття емпатії (рангові показник 21). Однак більша частина молодших школярів-сиріт з ЗПР не відрізняються хорошим розумінням оточуючих людей, вони не мають сталого власної думки при оцінці індивідуальних особливостей інших вихованців дитячого будинку. Недоліки соціальної перцепції поєднуються з невмінням прислухатися до справедливих зауважень вихователів з приводу їх поведінки, ставлення до інших дітей.

Діти-сироти без порушення в інтелектуальному розвитку характеризуються позитивним особистісним поведінкою в спілкуванні (рангові показник 38). Їм притаманні такі якості, як безконфліктність, врівноваженість, доброзичливість. Вони ініціативні і рішучі в своїх діях і вчинках, необразливий, прагнуть до досягнення найближчих цілей в спілкуванні: домовитися кудись разом піти, випросити один у одного про допомогу. Частина вихованців поводяться досить нерішуче, намагаються уникати відповідальності за здійснювані вчинки, триматися в деякій ізоляції від інших дітей (рангові показник 25). Вони беруть участь в конфліктних ситуаціях, проявляючи свої негативні особистісні якості.

Діти з ЗПР, котрі виховуються у закладах інтернатного типу, здатні виявляти рішучість, бути діловими в своїх діях і вчинках, проявляють стриманість, доброзичливі з однолітками і вихователями (рангові показник 23). У більшості з них в спілкуванні все-таки спостерігаються негативні особистісні якості, серед яких запальність, надмірна настирливість, "прихильність" (рангові показник 36). Їх емоційні контакти відрізняються нестійкістю. Формування міжособистісних відносин утруднено через невміння зрозуміти і оцінити переживання оточуючих людей, враховувати їх в міжособистісної комунікації.

Вихованці інтернатних закладів без порушення в інтелектуальному розвитку не відчувають труднощів в ситуативних контактах з іншими дітьми, вони вміють почати і підтримати діалог. При цьому у них чітко проявляється прагнення звертатися до однолітків, допомагати їм, завойовувати у них авторитет різними діями і вчинками. Одночасно з цим діти-сироти в міжособистісних стосунках бувають не завжди чесні і безкорисливі. У своїх вчинках вони намагаються отримувати вигоду для себе, а при наданні протидії з боку оточуючих людей тримаються відокремлено, проявляють замкнутість.

Навколишні люди характеризують дітей-сиріт із ЗПР як товариських, доброзичливих, чуйних, але багатьом з них характерна схильність до брехні, маніпуляцій у спілкуванні (рангові показник "ставлення до людей" - 18). Вихованцям дитячого будинку властива недовірливість, бажання шукати "підступ" в словах і діях однолітків. Дружнє ставлення до інших вихованцям дитячого будинку може швидко змінюватися негативними почуттями і переживаннями з приводу різних ситуацій спілкування.

Розумово відсталі вихованці з рангових показником інтерактивних характеристик спілкування 19 проявляють ініціативу, доброзичливі, із задоволенням беруть участь у спільній діяльності з однолітками, доброзичливі. Більшість же з них не навчилися підтримувати один з одним кон`юнктівние відносини, їх міжособистісні контакти мають поверхневий характер.

Розумово відсталі діти-сироти, у яких рангові показник соціальної перцепції склав 17, відрізняються від інших вихованців з їх групи бажанням вступати в контакт з однолітками, проявляючи властиву їм допитливість. У різних ситуаціях спілкування вони намагаються краще зрозуміти інших людей, врахувати їх соціальні потреби. Більшість розумово відсталих дітей не намагаються самостійно зрозуміти особистісні та комунікативні особливості інших вихованців дитячого будинку. Їм поки не вдається скласти власну думку про оточуючих людей.

У розумово відсталих вихованців розвинені такі позитивні комунікативні якості особистості, як безконфліктність і дружелюбність (рангові показник 21). Для досягнення будь-якої мети вони проявляють діловитість, рішучість і навіть напористість. У багатьох дітей-сиріт в спілкуванні проявляються негативні особистісні якості (рангові показник 39). Вони не контролюють свої емоційні прояви, надмірно образливі. У їхніх вчинках проявляється непослідовність, невпевненість, так як діти часто орієнтуються на точку зору дорослих, безпосередні дії і висловлювання однолітків.

Діти-сироти з діагнозом "легка розумова відсталість" відносяться до людей доброзичливо (рангові показник 23), виявляють зацікавленість в спілкуванні. Для них властивим виявляється бажання відгукуватися на прохання, виконувати доручення. При цьому інша частина дітей відрізняється користолюбством: вони перш за все шукають вигоду для себе. Несправедливість в ставленні до друзям проявляється у них у відсутності почуття групової згуртованості, невмінні підтримувати довірчі відносини. Вихователі відзначають характерну грубість у вербальній і невербальної комунікації при взаємодії з іншими вихованцями дитячого будинку, особливо в тих випадках, коли вони намагаються чогось досягти особисто для себе.

При аналізі емоційно-оцінного виду міжособистісних відносин було встановлено, що у розумово відсталих школярів позитивне ставлення до людей, прагнення до спілкування з однолітками розвинене більше, ніж у випробовуваних з ЗПР. Однак їм в порівнянні з однолітками з ЗПР в розвитку даного виду відносин заважає невміння оцінювати і враховувати особистісну спрямованість інших людей в спілкуванні.

Особистісно-смислові міжособистісні відносини дітей-сиріт молодшого шкільного віку в нашому дослідженні представлені позитивними комунікативними якостями особистості, самоконтролем в невербальному поведінці, доброзичливим ставленням до доручених вихователем справах.

Для вихованців дитячого будинку без порушення інтелекту характерна уважність до комунікативним проявам однолітків, властива наполегливість при подоланні недоліків в спілкуванні (рангові показник реактивності - 38). Різні труднощі не приводять до відмови від подальшої взаємодії з дітьми, не знижують їх соціальну активність. У порівнянні з дітьми-сиротами з порушенням інтелекту вони довший час можуть бути включені в спільну діяльність, вміють справлятися з коливаннями настрою. Деякі з них не люблять відповідальну роботу, уникають численних контактів з однолітками, схильні до емоційних переживань при виконанні важливих завдань, чекаючи можливі невдачі.

Діти-сироти з ЗПР (рангові показник позитивних комунікативних якостей особистості 23) виявляють прагнення до неформального лідерства. Вони здатні добиватися визнання в однолітків, ситуативно орієнтуючись в різних ситуаціях взаємодії з добре знайомими їм людьми.

Позитивні комунікативні якості особистості часто виявляються в спілкуванні у дітей-сиріт з рангових показником 37. Вони відрізняються виразністю свого невербального репертуару, привабливі для оточуючих, життєрадісні, проявляють самостійність у вчинках і діях. У деяких же вихованців дитячого будинку відзначаються негативні комунікативні якості, серед яких достатня одноманітність невербального репертуару. Вихованці дитячого будинку часто виявляють невпевненість в собі, вони залежні від думки однолітків, своїми вчинками не виділяються з колективу.

Вихованцям з ЗПР властиві багато позитивних комунікативні якості: привітність, безпосередність, бажання вступати в контакт з іншими людьми (рангові показник 24). У розмовах з однолітками проявляється їх невимушеність, незалежність. У частини дітей з ЗПР спостерігається замкнутість, скритність. Вони уникають надмірної уваги до себе, намагаються не виділятися в колективі, в тому числі своїм комунікативним репертуаром.

У дітей-сиріт, які не мають порушення інтелекту, добре розвинений самоконтроль в невербальному поведінці (рангові показник 42). Діти вміють за допомогою міміки показати своє доброзичливе ставлення до інших дітей, свої мова супроводжують різними засобами невербального спілкування. Незначна частина вихованців дитячого будинку найчастіше скуті в рухах, особливо в незвичній для них обстановці, незнайомій ситуації. Їм не завжди вдається зрозуміти "невербальна мова" інших людей, їх настрій і ставлення до подій. Діти-сироти не можуть виражати за допомогою жестів і міміки відтінки своїх почуттів.

Тільки деякі вихованці з ЗПР вміють передавати свої почуття і бажання за допомогою міміки і жестів (рангові показник 19). Незнайома ситуація, нова обстановка істотно не впливають на їх невербальний репертуар спілкування. Більшість дітей-сиріт із ЗПР відрізняються нерозвиненим самоконтролем в невербальному поведінці, часто не можуть відчути настрій і емоційний стан інших людей, не завжди успішно передають в міміці, жестах своє позитивне ставлення до однолітків.

Дітям-сиротам без порушення інтелекту властива виражена спрямованість на ділове спілкування. Вони легко беруться за нові починання, проявляють інтерес до спільної діяльності. Частина вихованців відрізняються своєю безініціативність і неорганізованістю, самостійно не можуть впоратися з пропонованими до них вимогами. У різних випадках при взаємодії з однолітками їм потрібна постійна допомога з боку вихователя, який змушений не тільки їх контролювати, а й підказувати, як краще справлятися з дорученнями навчального та виховного характеру.

Незначна частина дітей-сиріт із ЗПР здатні відповідати за свої вчинки і дії, вміють організовувати навчальну та позанавчальний діяльність, планують її, чітко виконують режим виховного закладу, відрізняються акуратністю і старанністю.

Розумово відсталі діти-сироти спокійно поводяться в присутності різних людей (рангові показник 17), не виявляють емоційних реакцій при повідомленні їм про початок виконання важливих завдань, сторонній шум і розмови істотно не заважають їм виконувати доручення вихователя. Важкі, конфліктні ситуації суттєво не впливають на їх позитивну особистісну спрямованість на спілкування з однолітками. Більшість вихованців дитячого будинку готові перервати будь-яку роботу і зосередитися на взаємодії з однолітками.

Діти-сироти з діагнозом "легка розумова відсталість" здатні виявляти в спілкуванні свої позитивні особистісні якості (рангові показник 19), що дозволяє їм відрізнятися від інших однолітків невимушеністю, відкритістю. У більшості дітей існує емоційна залежність від вихователів і навіть самих вихованців (рангові показник 40). Вони легко піддаються навіюванню, несамостійні, досить одноманітні в своїх комунікативних проявах. Замість раціональних способів взаємодії вони вважають за краще кривлятися, пояснічать, можуть ставати скутими, задумливими, замикатися в собі.

Самоконтроль в невербальному поведінці у розумово відсталих вихованців дитячих будинків мало розвинений. Тільки у деяких дітей (рангові показник 17) спостерігається розкутість в незнайомій обстановці, виражена індивідуальність в жестах і позах. В основному розумово відсталі діти-сироти не вміють в своєму невербальному спілкуванні визначитися зі ставленням до однолітків, вихователям, не розуміють всіх нюансів в вираженні емоційного стану, настрою інших людей. Істотну складність для них представляє вміння передавати за допомогою міміки і жестів свої бажання, висловлювати прохання, емоційне ставлення до однолітка.

Розумово відсталі діти-сироти виявляють позитивне ставлення до ситуацій ділового спілкування (рангові показник 22). Вони люблять виконувати важливі доручення, намагаються проявити себе в спільних неформальних заходах. Однак більшість з них потребує постійного керівництві їх діями з боку вихователя.

Особистісно-смислові відносини у розумово відсталих дітей найменш розвинені в порівнянні з досліджуваними нами функціонально-рольовими та емоційно-оціночними видами міжособистісних відносин. При наявності активних спроб використовувати невербальну комунікацію у них не виходить постійно себе контролювати, що призводить до нестриманості в поведінкових і емоційних реакціях. При цьому було виявлено цікавий факт: учні з розумовою відсталістю більш стресостійкі, а при виконанні важливих завдань залишаються емоційно стійкими, врівноваженими в порівнянні з вихованцями з ЗПР.

Вивчення почуття ситуативної тривожності у дітей-сиріт з порушенням інтелекту показав, що у розумово відсталих вихованців відсутнє розуміння тонких відтінків почуттів, що проявлялося в їх односкладових мовних висловлюваннях: "Подобається", "Не подобається", "Поганий", "Хороший". За відповідями дітей можна визначити наявність переживання почуття самотності.

Дослідження показало, що учні з ЗПР більш тривожні, ніж розумово відсталі однолітки. Вони гостро реагують на зауваження, емоційно переживають важкі ситуації спілкування (крик, плач, лайка). Для них дуже значимі відносини, що склалися в дитячому колективі, що відзначається в їх репліках: "Їм весело", "Вони грають", "Тому що все разом", "Гуляє з друзями", "Всі сміються", "З ним хочуть дружити" . У випадках, коли в присутності всіх дітей вихователь приділяє увагу одному з вихованців, у інших з`являється почуття образи, навіть заздрості. Нами виявлено, що діти-сироти з ЗПР прагнуть уникати самотності.

Таким чином, вивчення міжособистісних відносин у дітей-сиріт, які не мають порушення інтелекту, дозволяє зробити висновок про те, що у віці 9-10 років у них провідними стають особистісно-смислові відносини з однолітками. Дана вікова тенденція у розвитку спілкування пов`язана з умінням дитини аналізувати себе в різних комунікативних ситуаціях. Він поступово визначається з провідною мотивацією в міжособистісному спілкуванні з однолітками. Освоюючи нові соціальні ролі, вихованці дитячого будинку вчаться краще розуміти оточуючих людей. Проблеми у формуванні навичок спілкування пов`язані з недоліками їх вольової сфери. У вихованців дитячого будинку починають страждати ділові якості (так зване, "ставлення до справи"), виникають проблеми з соціальним статусом в дитячому колективі, відзначається недолік розвитку в плані місто й розумінні інших людей і самого себе. Основні недоліки спілкування проявляються в спільній діяльності дітей, коли їм доводиться самостійно домовлятися один з одним, надавати підтримку і взаємодопомогу. У цих випадках особисті інтереси одного з учасників спілкування можуть набувати ціннісний зміст для багатьох дітей з групи однолітків, що справляє позитивний вплив на динаміку формування їх міжособистісних відносин. Навички вербальної комунікації вихованців дитячого будинку без порушення інтелекту поєднуються з культурою спілкування.

Негативні комунікативні якості особистості у цих дітей-сиріт пов`язані з недоліком самоконтролю в невербальному поведінці. За рахунок використання свого невербального комунікативного репертуару діти-сироти намагаються "завоювати" прихильність до себе однолітків. Уміння краще розуміти іншу людину в більшій мірі був пов`язаний з вербальною комунікацією, позитивними особистісними якостями дитини як суб`єкта навчальної діяльності.

Наші результати дослідження підтвердили відоме теоретичне положення про те, що комунікативний розвиток дитини пов`язане з постійним спостереженням за своїми однолітками, спробами самостійно оцінювати їх індивідуальні особливості. Наприклад, розуміння невербальної поведінки оточуючих людей стає можливим при наявності розвинутого власного комунікативного репертуару у дитини.

У розумово відсталих вихованців закладів інтернатного типу у віці 9-10 років найуспішніше складаються функціонально-рольові міжособистісні відносини з однолітками. Серед них можна виділити дві підгрупи дітей, що відрізняються успішністю у встановленні взаємин з однолітками. У дітей першої підгрупи виявилися несформованими особистісні та комунікативні передумови для розвитку спілкування з однолітками. Друга підгрупа розумово відсталих дітей відрізняється вираженою спрямованістю на співпрацю з іншими дітьми, при цьому основні проблеми у них виникають через нестачу соціальної перцепції і несформованих навичок самоконтролю в невербальної комунікації. Міжособистісні контакти носять у них стереотипний характер, багато в чому копіюються з зразків соціальної поведінки дорослих.

Психологічне вивчення видів міжособистісних відносин у розумово відсталих дітей-сиріт має велике практичне значення, дозволяючи визначати зміст корекційно-розвивальних програм по їх соціальному розвитку в умовах закладів інтернатного типу. Професійні знання психолога і вихователя будуть затребувані при наданні індивідуальної психолого-педагогічної підтримки вихованцям цих установ з метою психопрофілактики проблем в спілкуванні і поведінці.

Защірінская О.В.