Психоневрологічний інтернат: якість життя розумово відсталих молодих людей

На сучасному етапі розвитку спеціальної психології все більш актуальним стає вивчення якості життя осіб з розумовою відсталістю. Якість життя є складним інтегральним поняттям, що включає в себе наступні аспекти: збереження фізичних функцій і ступінь фізичних страданій- психологічний стан в стані незалежності, задоволення потреб у справжній момент-можливість професійної діяльності-якість соціальних контактів і інші аспекти. На якість життя впливають всі параметри функціонування - фізичні, психічні, соціальні.

Нами проведено дослідження з метою визначення рівня якості життя розумово відсталих молодих людей - випускників дитячих будинків, які проживають в психоневрологічному інтернате- а також виявити соціальні проблеми, з якими вони стикаються.

Експеримент проводився на базі психоневрологічного інтернату №9 Красносільського району Санкт-Петербурга. В експерименті брали участь 60 осіб (чоловіків 38, жінок - 22). В експериментальну групу ввійшли випробовувані з легким ступенем розумової відсталості у віці 18-30 років, що проживають в психоневрологічному інтернаті. Всі випускники є соціальними або істинними сиротами та проживають в інтернаті на повному державному забезпеченні. Випробовувані були поділені на підгрупи по тривалості перебування в інтернаті: з 0-3 року (13 осіб), з 1-5 років (15 осіб), з 5-10 років (17 осіб), більше 10 років (15 осіб).

У психологічному обстеженні використані методи: спостереження, бесіда, біографічний метод. Використовувалися також психологічні методики: "дослідження самооцінки за методом Дембо-Рубінштейн", дослідження рівня домагань Ф.Хоппе, діагностика самооцінки Ч.Д.Спілберга і Ю.Л.Ханіна, "Незакінчені речення" Сакса і Леві, "Ціннісні орієнтації" М. Рокича.

У дослідженні отримані наступні дані: розумово відсталі молоді люди в перший рік перебування в інтернаті відчувають величезні труднощі в спілкуванні, замкнуті, бояться невідомості, не виявляють ініціативи, нудьгують по дитячому будинку. До нових ситуацій пристосовуються насилу. У них висока тривожність, уровени самооцінки і домагань неадекватно занижені. Свої нереалізовані можливості вони пов`язують з тим, що провели дитинство в дитячому будинку. Рівень своєї якості життя оцінюють як низький.

Зі збільшенням тривалості перебування в інтернаті від 1 до 5 років рівень тривожності знижується. Міжособистісні контакти набувають більш продуктивний характер, з`являються друзі і прагнення до роботи, зацікавленість в спілкуванні. Близько 30% молодих людей цієї групи змогли адаптуватися до нових умов життя і в подальшому не відчувають особливих труднощів. Більшість же так і не адаптуються. У них виробляється пасивність, байдужість і стан безперспективності. Серед цих молодих людей формуються страхи, посилюється тривожність. Якість життя ними оцінюється як середнє. Така оцінка, мабуть, пов`язана з байдужістю і пасивністю.

Молоді люди, які прожили в інтернаті 5-10 років, не відчувають задоволення якістю життя, роботою. Відчувають почуття безперспективності, знаходяться у своєрідному психологічному тупику. У них виявляється переживання самотності і своєї непотрібності. Серед випробуваних цієї групи збільшується число людно з асоціальною поведінкою (крадіжки, хуліганство) і алкоголізм. З`являються рентні установки і глобальні екстернальні звинувачення в своїх невдачах. Вони звинувачують батьків, які їх кинули, і дитячий будинок, в якому колись жили. Якість життя оцінюють нижче середнього.

Ті з випробовуваних, які живуть в психоневрологічному інтернаті 10 і більше років, переживають наростаюче почуття самотності, незадоволеність умовами проживання в інтернаті, ставленням суспільства до них. Якість життя оцінюють як низький.

Отримані дані про якість життя молодих людей, випускників дитячих будинків, свідчить про необхідність соціальної, психологічної корекції виховання і навчання в дитячих будинках і соціальної корекції для випускників дитячих будинків.

Голубєва Н.С., Іванов Е.С.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!