Вплив середовища і захворюваності на тривожність дитини

Тривожність - це риса особистості, яка характеризує її емоційну сферу. Це підвищена схильність переживати тривогу через реальну або вигаданої небезпеки. Рівень тривожності - це показник індивідуальної чутливості до стресу і схильність переживати більшість життєвих ситуацій як загрозливі. Дуже високий рівень тривожності це суб`єктивне прояв неблагополуччя і може бути викликаний нервово-психічними і соматичними захворюваннями, бути наслідком психічних травм. На збільшення рівня тривожності великий вплив має неблагополуччя в сім`ї.

У нашій роботі ми вирішили з`ясувати вплив серцево-судинних захворювань і специфічних умов життя в інтернаті на тривожність дитини. У дослідженні брали участь 234 дитини у віці від 7 до 11 років (з них 112 учнів школи-інтерната- 67 учнів загальноосвітньої школи-55 дітей з серцево-судинними захворюваннями, учні спеціалізованої інтернату)

Серед учнів школи-інтернату та дітей з серцево-судинними захворюваннями збільшується кількість дітей з високим рівнем тривожності і зменшується кількість дітей з низьким рівнем тривожності в порівнянні з дітьми загальноосвітньої школи (яких ми приймаємо за норму). Розглядаючи низький рівень тривожності як захисний механізм, ми припускаємо, що в учнів загальноосвітньої школи цей механізм розвинений краще. Негативний вплив умов життя і соматичні захворювання сприяють тривожності.

Були виділені риси особистості дітей з високим і низьким рівнем тривожності. Як з`ясувалося, риси особистості дітей з високим рівнем тривожності повністю протилежні рис особистості дітей з низьким рівнем тривожності. Так, діти з низьким рівнем тривожності легше адаптуються до нових умов, вони активні, легше протистоять впливу зовнішнього середовища, стресів, фрустрації, їм легше спілкуватися з однолітками і дорослими. А ось діти з високим рівнем тривожності некомунікабельні, їм важко адаптуватися, вони схильні до фрустрації і стресів. Тому ми не можемо розглядати низький рівень тривожності тільки як негативну рису особистості дитини, тому що він носить компенсаторний характер і сприяє нормальному розвитку особистості дитини.

Для дітей молодшого шкільного віку були виділені характерні страхи - страх смерті, війни, вогню. Для дітей з низьким рівнем тривожності наявність страхів майже не характерно. У дітей з високим рівнем тривожності на перше місце виходять соціально опосередковані страхи - самотності, вчителів, однолітків, страх виступати перед класом, страх покарання. Це пояснюється рисами особистості цих дітей - невпевненістю в собі, низькою комунікабельністю. У дітей з серцево-судинними захворюваннями велике значення має страх хвороби. В учнів школи-інтернату дуже високий страх покарання.

Грунтуючись на отриманих даних, можна припустити існування механізмів боротьби з тривогою:

а) низький рівень тривожності носить захисний, компенсаторний характер. За маскою байдужості дитина ховає страхи (цей механізм найбільш характерний для здорових дітей, які проживають в сім`ї),

б) діти з соматичними захворюваннями ховають свою тривогу за хворобою (страх захворіти і турбота про них допомагають цьому),

в) діти шкіл-інтернатів замінюють тривогу (причину якої дитина не може собі пояснити) страхом покарання за певні вчинки, які вони самі і роблять.

Воржева Ю.А.