Методи стимулювання організованості у вихованців дитячого будинку

У цій статті ми розглянемо ті найпривабливіші для вихованців дитячого будинку форми, засоби та методи, які мали найбільший успіх в нашій діяльності. Продовжуючи пошуки нових граней діяльнісного підходу, ми спробуємо вичленувати в процесі виховної роботи ті нові компоненти, які стимулюють процеси навчання і виховання підлітків в дитячому будинку і які мають значення для теперішнього часу.

При розробці змісту формуючого експерименту з метою стимулювання організованості ми звернути увагу на наступне:

1) озброєння вихованців організаційними прийомами;

2) формування у підлітків способів здійснення діяльності через різні форми позанавчальної роботи в дитячому будинку;

3) включення хлопців в активне застосування засвоєних умінь і навичок в процесі позанавчальної громадської діяльності.

Відповідно до них намічені наступні кроки експерименту: а) розробка і впровадження в діяльність кожного підлітка різних програм завдань, пам`яток, планів по вихованню організаційних уменій- б) охоплення всіх вихованців дорученнями громадського та побутового характеру-в) постановка вихованців в позицію несуть відповідальність за діяльність дитячого будинку.

При цьому ми виходили з положення А.Н.Леонтьева про наявність стадій в освіті властивостей і якостей особистості: "Розвиток всіх психічних властивостей людини проходить ряд послідовних етапів, складових обов`язкова умова того, щоб міг скластися кінцевий механізм, що становить основу даного властивості". Процес формування організованості включає в себе наступні етапи: "оволодіння окремими елементами організованого поведінки - знаннями, вміннями, навикамі- переживання певного психічного стану при стимулюючу дію обставин, при якому знаходять застосування і все більш удосконалюються наявні навикі- а також закріплення даного стану і перетворення його в рису особистості ".

Виходячи з етапів формування організованості, зазначених дослідниками, ми також умовно виділили кілька етапів.

Початком формування є з`ясування вимог, що стимулюють прояв потреб у організаційно-педагогічних уміннях і навичках, знайомство з системою прийомів і засобів, необхідних для життєдіяльності в умовах дитячого будинку, а також первинне оволодіння цими прийомами. Тут велику роль грав характер керівництва дитячим будинком, так як сьогоднішній директор, його заступники - це менеджери, педагоги, господарники, вихователі-методисти.

Починаючи керівництво виховною роботою по самоорганізації і організації, ми використовували вказівка А.С.Макаренко про те, що найбільш ефективним для виховання особистості є система перспективних ліній, цілепокладання. У період адаптації важливо допомогти висунути спільні цілі, а потім конкретизувати їх відповідно до особливостей дітей. Однією з пріоритетних цілей для будь-якого вихованця, що надходить в дитячий будинок, є дотримання режиму. Своєрідність режиму в дитячому будинку полягає в тому, що він встановлюється дорослими з урахуванням потреб, можливостей, перспектив розвитку дитини. Необхідно привчати кожного вихованця до певного порядку, до виконання певних правил співжиття буквально з перших хвилин перебування в дитячому будинку.

Покладатися тільки на перші враження дитини не можна. Поступово, у міру накопичення досвіду перебування в дитячому будинку, діти виробляють в собі прагнення дотримуватись рекомендацій дорослих. Взаємодія з дорослими і однолітками закріплює у них розуміння доцільності і розумності встановленого порядку, необхідності та корисності правил, вимог, доручень, обов`язків. Як позитивні підкріплень (стимулів) використовується диференційований підхід, контроль, самоконтроль. Там, де діти мають потребу у визнанні їх старань, їх дисциплінованості, необхідно використовувати схвалення в різних формах. Там, де діти ситуативно виконують режим, потрібно бути категоричними у своїх вимогах.

Лавринець Т.Ю.