Психологічні проблеми патронатного виховання

Порівняно недавно (1999р.) В м Єкатеринбурзі почала працювати програма по створенню сімейних виховних груп і розвитку патронатної сім`ї. Основою для таких груп є реальна сім`я, яка бере на себе турботу про вихованця дитячого будинку і здійснює її за активної підтримки держави. Патронат НЕ усиновлюють дитину, а приймають його на виховання.

Проблема патронатного виховання мало вивчена, незважаючи на те, що в патронатних сім`ях проблеми побудови взаємин найбільш актуальні.

Вихованці приходять в чужу сім`ю і їм необхідно жити за новими правилами, встановленим в цій родині, вибудовувати нові відносини "дитина-мати", "дитина-батько", "брат-сестра". В процесі адаптації дитини в сім`ї відбуваються зміни в його особистості, які несуть як позитивний, так і негативний характер.

У деяких випадках ці зміни можуть носити парадоксальний характер. Наприклад, під впливом альтруїстичної мотивації вихователя можуть формуватися агресивні або тривожні тенденції в розвитку дитини та ін.

Умови розвитку у дитини негативних тенденцій можна умовно розділити на 2 групи:

1) Такі обставини, коли за зовнішніми причинами в сім`ї панує досконалий недолік соціально-економічних стимулів, які необхідні для здорового розвитку дитини.

2) Бувають випадки, коли дані стимули є в родині, але для дитини вони не доступні. Так буває в сім`ях з прийомними батьками з вельми сприятливим громадським і культурним становищем, але з досконалим байдужістю до дитини. У них немає емоційного зв`язку з дитиною, увага приділяється йому вкрай рідко.

Такі ситуації ведуть до незадоволеності основних психічних потреб дитини, що тягне за собою формування і розвиток таких негативних тенденцій як агресивність і тривожність. Але існують і позитивні сторони патронатного виховання. Як наголошується в ряді досліджень, ключовою мотивацією такого виховання є бажання людей бути батьком для дитини і поліпшити якість його і своє сімейне життя. Дана позиція передбачає прояви щирої любові і турботи, емпатії і співпереживання по відношенню до дитини.

Деякі батьки, які вже поставили на ноги своїх рідних дітей беруть на виховання кинутого, або втратив своїх батьків дитини, щоб продовжувати своє життя, даруючи любов і турботу нужденному.

Але, на жаль, таких прикладів не так вже й багато. Є дані про наявність у патронатних батьків надії на явні вигоди виховання. Вихователі визначають явні вигоди в термінах фінансового та побутового забезпечення, навчання та підтримки соціальних служб.

Більшість вихователів вважають, що у відповідь на любов і турботу діти повинні дякувати і повинні змінитися в ступені, достатньому для того, щоб "вписатися" в нову сім`ю. На жаль, відповідальність стати частиною нової сім`ї покладається на дитину, а не на сім`ю, яка повинна включити іншу людину з іншими країнами і світоглядом.

Перераховані вище позиції, займані вихователями по відношенню до вихованців, на жаль, є найбільш поширеними. Таким чином, для таких вихователів спілкування з дитиною представляє лише засіб для досягнення певних цілей. Дитині доводиться жити в повній ізоляції, хоча він і залишається серед людей. Очевидно, що атмосфера емоційної напруженості не може сприятливо позначатися на психічному стані дитини.

Таким чином, істотною частиною проблеми закладу патронатної сім`ї є адекватний і оптимальний для обох сторін відбір вихователів (батьків) і вихованців (прийомних дітей). У свою чергу важливим компонентом успішного підбору вихователів є адекватне визначення їх мотивації виховання.

Саітгараева Аліна Мугафовна