Психічне розвиток дитини: фактори біологічний, соціальний та середовищної

Американський психолог і соціолог Дж. Болдуін був одним з небагатьох в той час, хто закликав вивчати не тільки пізнавальне, а й емоційне і

особистий розвиток. Соціальне середовище, поряд з вродженими передумовами, розглядалася ним як найважливіший фактор розвитку, оскільки

формування системи норм і цінностей, самооцінки людини відбувається всередині суспільства. Болдуін одним з перших зазначив соціальну роль гри і

розглянув її як інструмент соціалізації, підкресливши, що вона готує людину до життя в системі складних соціальних відносин.

Болдуін обґрунтував концепцію пізнавального розвитку дітей. Він доводив, що пізнавальний розвиток включає кілька стадій, що починаються з

розвитку вроджених рухових рефлексів. Потім йде стадія розвитку мови, і завершує цей процес стадія логічного мислення. Болдуін виділяв

спеціальні механізми розвитку мислення - асиміляцію (интериоризацию впливів середовища) і акомодацію (зміни організму). ці положення

теорії Болдуіна вплинули на погляди Ж. Піаже.

Німецький психолог В. Штерн (1871 - 1938), автор теорії персоналізму, поставив в центр своїх дослідницьких інтересів аналіз духовного розвитку

дитини, формування цілісної структури особистості дитини. Штерн вважав, що особистість - це самовизначається, свідомо і цілеспрямовано

діюча цілісність, що володіє певною глибиною (свідомим і несвідомим шарами). Він виходив з того, що психічний розвиток -

це саморозвиток, саморозгортання наявних у людини задатків, що направляється і визначається тим середовищем, в якому живе дитина.

Саме розвиток Штерн розумів як зростання, диференціацію та перетворення психічних структур, як перехід від неясних, невиразних образів до більш

ясним, структурованим і виразним гештальт навколишнього світу. Потенційні можливості дитини при народженні досить невизначені, він

сам ще не усвідомлює себе і свої схильності. Середовище допомагає дитині усвідомити себе, організовує його внутрішній світ, надає йому чітку, оформлену і

усвідомлену структуру. При цьому дитина намагається взяти з середовища все те, що відповідає його потенційним схильностям, ставлячи бар`єр на шляху тих

впливів, які суперечать його внутрішнім нахилам. Ця теорія отримала назву теорії конвергенції (взаємовпливу) двох факторів, так як в

ній враховувалася роль, яку відіграють в психічному розвитку два фактора - спадковість і середовище.

Конфлікт між зовнішніми впливами (тиском середовища) і внутрішніми схильностями дитини має, на думку Штерна, принципове значення для

розвитку, так як саме негативні емоції служать стимулом для розвитку самосвідомості. Таким чином, Штерн доводив, що емоції пов`язані з

оцінкою навколишнього, вони допомагають процесу соціалізації і розвитку рефлексії у дітей.

Штерн стверджував, що існує не тільки загальна для всіх дітей певного віку нормативність, а й нормативність індивідуальна,

характеризує конкретної дитини. У числі найважливіших індивідуальних властивостей він називав індивідуальні темпи психічного розвитку, які

проявляються в швидкості навчання.

Штерн приділив увагу і питанням пізнавального розвитку, досліджуючи етапи розвитку мислення й мови, вперше провів систематичне спостереження за

процесом формування мови. Результати цієї роботи знайшли відображення в книзі Штерна «Мова дітей» (1907). Виділивши п`ять основних етапів у розвитку

мови у дітей, Штерн детально описав їх, фактично розробивши перші нормативи в розвитку мови у дітей до 5 років. Він першим звернув увагу на перелом

в розвитку дитячого мовлення (у віці близько півтора років), який пов`язаний з відкриттям дитиною «значення» слова, а саме того, що кожен предмет має

своє назва-виділив основні тенденції мовного розвитку - перехід від пасивної мови до активної і від слова до пропозиції.

Ідеї В. Штерна вплинули практично на всі галузі дитячої психології (дослідження когнітивних процесів, вивчення розвитку емоцій, особистості,

періодизації розвитку) І на погляди багатьох видатних психологів, що займалися проблемами психіки дитини.

Вплив середовища на психічний розвиток дитини

Соціолог і етнопсихологи М. Мід прагнула показати провідну роль соціокультурних чинників в психічному розвитку дітей. порівнюючи особливості

статевого дозрівання, формування структури самосвідомості, самооцінки у представників різних народностей, вона підкреслювала залежність цих

процесів в першу чергу від культурних традицій, особливостей виховання і навчання дітей, домінуючого стилю спілкування в родині. введене нею

поняття інкул`тураціі як процесу навчання в умовах специфічної культури збагачує загальне поняття соціалізації.

Мід виділила три типи культур в історії людства - постфігуратівние (діти вчаться у своїх попередників), кофігуратівние (діти і дорослі вчаться

в основному у однолітків, сучасників) і префигуративной (дорослі можуть вчитися і у своїх дітей). Її погляди дуже вплинули на концепції

психології особистості і вікової психології-вона наочно показала роль соціального оточення, культури в формуванні психіки дитини.

Таким чином, ми простежили постановку проблеми детермінації психічного розвитку в теоретичних положеннях і емпіричних дослідженнях ряду

найбільших психологів.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!