Концептуально-методологічні підходи до емоційного розвитку дошкільників

Теоретичний аналіз дозволив виділити чотири концепції. Перша концепція - біологічна теорія емоцій. Ч. Дарвін, У. Кеннон, У. Джеймс, Н. Ланге і ін. Відносили емоції до вроджених, спадково заданим стереотипним реакцій організму. Зведення природи емоцій до біологічно обумовленої генетичній програмі означає неможливість цілеспрямованого впливу на цю сторону психічної життя. Не можна не погодитися з тим, що дитина народжується з успадкованими коштами вираження найпростіших емоційних реакцій, разом з тим, обмеження емоцій рефлекторної природою, що характерно для дитячого віку, не дає можливості розкрити подальший шлях їх розвитку. Таке розуміння емоцій обмежує роль зовнішніх чинників, можливість педагогічного впливу на емоційну сферу дитини.

Друга концепція - соціальної обумовленості онтогенезу емоцій. Представники цього напряму (Е. Берн, М. Льюїс, ін.). Відносили будь-які емоційні прояви дітей до результатів попереднього навчання, впливу соціального оточення. В цьому напрямку неправомірно ігнорувалися індивідуальні експресивні прояви дітей, фізіологічно обумовлена суб`єктивність емоційних реакцій. Розвиток емоцій, розширення їх репертуару відбувається в контексті загальної соціалізації особистості, спілкуванні з дорослими. Однак повне знецінення ролі внутрішніх умов - важливих передумов емоційного розвитку, веде до невиправданої підміни ідеї розвитку ідеєю формування (Л. С. Виготський). Третя концепція - двуфакторная, розглядає соціальний і біологічний фактори в єдності (П. П. Блонський, П. Г. Бєльський, В. К. Вілюнас, В. М. Русалов, З. Фрейд). Соціальний фактор визнається в якості негативного, що змушує особистість пристосовуватися до вимог соціуму. У підході П. Г. Бєльського емоції диференціюються на спадково задані і придбані (формуються) в ході розвитку. Принципово значущим в цьому підході є визнання можливості педагогічного впливу на емоційну сферу з урахуванням індивідуальних особливостей дітей.

В цілому концепції, які розглядають в єдності соціальний і біологічний фактори, дозволили просунути вперед проблему практичної участі в питаннях емоційного розвитку дітей, показавши необхідність педагогічного управління цією стороною духовного життя людини. Четверта концепція розкриває проблему розвитку емоцій в нерозривній єдності з особистісним розвитком дітей. Засновником цього підходу є Л. С. Виготський. Великий вітчизняний психолог не раз підкреслював: головне в психічному розвитку полягає в зміні міжфункціональних зв`язків і відносин між окремими процесами, в тому числі між інтелектуальної й емоційної сферами психіки. Виділивши емоції в якості "центральної ланки" структури особистості дошкільника, Л. С. Виготський поклав початок вивченню зв`язку "афекту з інтелектом". Ця залежність, згідно з Л. С. Виготського, виявляється, по-перше, у взаємовпливі цих сторін психіки один на одного, по-друге, в тому, що цей зв`язок носить динамічний характер - всякої ступені в розвитку інтелекту, відповідає своя ступінь в розвитку емоцій. Продовжувачі школи Л. С. Виготського (Л. І. Божович, А. В. Запорожець, А. Н. Леонтьєв, Я. З. Неверович, П. В. Симонов) науково обґрунтовують наявність взаємозв`язків між емоційним розвитком і діяльністю дитини, його практичним досвідом. Володіючи особливою енергією, емоції служать предметом вмотивованої діяльності. В умовах конкуренції мотивів (Л. І. Божович) емоції беруть участь у виборі одного з них, сприяють переключенню з одного мотиву поведінки на інший. Істотно значущим в цьому концептуальному підході є те, що зв`язок емоцій з іншими сторонами психіки не зводиться лише до прямого одностороннього впливу (емоції-мотиви, емоції-процес пізнання та ін.), Розкривається наявність і зворотних зв`язків - вплив пізнавальної, вольової та інших сфер особистості на механізм включення емоцій, на адекватність, виразність емоційних реакцій, збагачення емоційної сфери в цілому. У психології доведено існування і зворотних зв`язків - вплив інших сфер особистості на механізм включення емоцій, збагачення емоційних проявів в цілому. Взаємозв`язок всіх сфер особистості протікає при неодмінному єдності і збереження цілісності психічної організації людини. Це положення знаходить широке обгрунтування в працях П. К. Анохіна та ін.

Ежкова Н. С.