Кодування і декодування емоцій по лицьовій експресії

Аутизм - це один з варіантів викривленого психічного розвитку. Основними проявами аутизму, незалежно від форми, є труднощі формування емоційних контактів з іншими людьми, відчуженість від реального світу і патологічне самотність. У дітей відсутні такі способи спілкування, як "виразу обличчя", "міміка" (Г. Каплан). Виразність названих проявів у кожної дитини індивідуальна, що створює різноманіття варіантів аутизму. В оцінці поширеності аутизму позиції суперечливі - поряд з гіподіагностики, особливо в спеціальних освітніх установах, існує і гіпердіагностика. Наприклад, Б. Рімланд стверджує, без особливих доказів, що зараз в світі епідемія раннього дитячого аутизму.

Психологічна корекція аутизму мало ефективна без розуміння переживань дитини. Дослідження загадкової лицьовій експресії аутичного дитини розширює можливості розуміння його суб`єктивних переживань і дозволяє ефективніше будувати корекційно розвиваючу програму.

Початок вивченню міміки (якщо не брати до уваги фізіогноміку) поклав Ч. Дарвін (1872), що вказав на еволюційне значення виразних рухів особи. Подальші дослідження (П. Екман, К. Ізард, Т. Малкова і ін.) Показали, що по цілісного виразу обличчя емоції розпізнаються найкраще, а з окремих зон найбільш інформативною виявляється нижня третина обличчя. Спостереження за особливостями спілкування дитини з аутизмом показали, що він не розпізнає емоційну експресію міміки співрозмовника, а у нього самого застигла міміка, не відображає пережитої ситуації спілкування ( "загадковий дитина").

Сприйняття, розуміння (декодування) і відтворення (кодування) мімічної експресії, як і всі сторони психіки дитини з аутизмом, характеризується перекрученим. Неадекватність інтерпретації соціально значимої інформації виникає в самому ранньому віці незалежно від рівня інтелектуального розвитку дитини. L. Despert пояснює труднощі в розумінні емоцій оточуючих недоліком інтуїції, інші фахівці (Meltiff, Gopnik) пов`язують це з порушенням процесів імітації лицьовій експресії, теорія намірів (Baron-Cohen, Leslie, Frith) - з вродженою нездатністю розуміти почуття, наміри і бажання інших людей за зовнішніми проявами.

У дослідженні взяли участь 13 дітей з аутизмом та 13 дітей з нормальним психічним розвитком - контрольна група. Вік дітей - 510 років. Були використані методи спостереження, бесіди, біографічний, а також експериментальні методики: "Емоційна ідентифікація" (Г. А. Урунтаева, Ю.А. Афонькина), "Третій зайвий" (модифікація методики А.Р. Лурія), "Піктограма", "Показ міміки". Дітям пропонувалися картинки, на яких треба було дізнатися емоцію по виразу обличчя, вибрати картинку із зайвою емоцією, намалювати і показати мімічно задану емоцію. В якості основних для всіх завдань були обрані емоції радості, подиву, печалі, гніву і страху.

Дані експерименту показали, що процеси кодування і декодування емоцій по лицьовій експресії у аутичних дітей не однозначні. Вони залежать: від глибини відчуженості, модальності емоції, селективності сприйняття мімічної експресії, інтелектуального розвитку, віку дітей. У порівнянні з нормою мімічний репертуар аутичного дитини значно обмежений. Серед відносно відомих і відтворюваних аутичними дітьми були емоції радості і печалі. Можливо, це пов`язано з простотою і стереотипністю мімічних схем цих емоцій, а також вродженим прототипом радісного і сумного. У зв`язку з гіперселектівностью сприйняття діти з аутизмом сприймали фрагменти мімічної експресії, далеко не завжди істотні для правильного розуміння емоції на малюнку. У них часто були спотворені емоційні реакції у вигляді байдужості, відсутності емоційної реакції, амбівалентності, персевераціі у відповідях, імпульсивності.

Діти контрольної групи емоційно адекватно реагували на всі сюжети завдань.

Іванов Е.С., Висотіна Т.Н.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!