Про самосвідомості і порушеному розвитку особистості

Вчені, замислюючись про долю людини і людства в мінливому світі, концентрують свої зусилля на проблематиці свідомості, самосвідомості пов`язуючи цей психологічний феномен з порушеним розвитком.

Вказується, що самосвідомість є найважливішою частиною особистості (Л.І. Божович та ін.), При цьому нерідко підкреслюється, що рівень розвитку особистості пропорційний рівню розвитку самосвідомості. На думку Л.С. Виготського, "особистість є не що інше, як самосвідомість людини". Л.І. Божович називає самосвідомість регулятором поведінки, який впливає на подальший розвиток особистості, і зазначає, що негативні відхилення в розвитку самосвідомості порушують гармонійну структуру особистості і призводить до дефективних формування характеру.

Самосвідомість розуміється як генетично первинна форма людського свідомості-ґрунтується на самовідчуття, самовосприятии людини, коли дитинстві формується у дитини цілісне уявлення про своє фізичне тіло, про відмінності себе і решти світу. Л.С. Виготський, розвиваючи уявлення про онтології свідомості, писав, що в свідомості, як в мисленні, можна виділити два шари: свідомість для свідомості і свідомість для буття.

Запропонована А.Н. Леонтьєвим структура свідомості, доповнена В.П. Зінченко, включає значення і сенс, що утворюють рефлексивний або рефлексивно-споглядальний шар свідомості. Буттєвий і рефлексивний шари свідомості знаходяться в тісному взаємозв`язку: "Рефлексивний шар свідомості одночасно є подієвим, буттєвих. У свою чергу, буттєвий шар не тільки відчуває на собі вплив рефлексивного, але і сам володіє зачатками або вихідними формами рефлексії" (Зінченко В.П. , 1991).

Однією з умов, що дозволяє людині стати самодостатнім, є досягнення ним деякого певного рівня розвитку самосвідомості (Л.С.Виготський, Л.М. Мітіна).

При всіх психічних захворюваннях самосвідомість уражається раніше, ніж предметна свідомість. До специфічних розладів самосвідомості відносяться деперсоналізація, розщеплення ядра особисто-сті, порушення тілесної орієнтації.

Найбільш значущою характеристикою особистості з прикордонними психічними розладами є диффузность самоідентичності - комплекс переживань дитини, пов`язаний з почуттям неповноцінності і втрати свого "Я" (Соколова Е.Т., 1995).

При формуванні поняття "порушеного розвитку" ми беремо за основу поняття, дане М.М. Семаго, В.В. Лебединським і ін.

Порушення окремої функції або будь-яке відхилення окремої функції або системи психічних функцій від "програми розвитку" незалежно від знака цього зміни "+" або ";" (Випередження або запізнювання), що виходять за межі соціально-психологічного нормативу, визначається для даної освітнього середовища, соціокультурної або етнічної ситуації і даного віку дитини, слід розглядати як відхиляється розвиток даної функції або системи психічних функцій. Дитина, що демонструє подібні феномени, повинен бути віднесений до категорії дітей з відхиленнями в розвитку.

В рамках інтеграційного підходу до аналізу як нормативного, так і відхиляється розвитку була показана необхідність включення в поле діяльності психолога - практику особливої структурної "макроедініци" дитячого розвитку - так званих базових складових (передумов) психічного розвитку. Проявляючись вже на самих ранніх етапах розвитку як система передумов, в подальшому вона "переходить" на операційно-технічний рівень організації психічних процесів. Існування базових передумов психічного розвитку показало свою практичну ефективність як в діагности-чеський, так і в корекційній роботі і знаходить своє підтвердження в підходах А.В. Семенович і О.С. Микільської (Семаго М.М., 2000).

На кожному рівні вирішуються якісно різні завдання адаптації. Ці рівні не можуть підмінити один одного, і ослаблення або посилення функціонування одного з них може привести до загальної дезадаптації системи. В процесі розвитку дитини механізми афективної регуляції удосконалюються, включаючись в єдиний процес адаптації в найбільш широкому сенсі цього поняття.

Артюхова Т.Ю.