Проблема моральності і морального виховання в психології

У всі віки люди високо цінували моральну вихованість. Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, змушують нас розмірковувати про майбутнє Росії, про її молоді.

В даний час зім`яті моральні орієнтири, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір`я, агресивності. Аристотель справедливо зауважив, що "людина без моральних успіхів виявляється істотою самим негативним і диким". Загальноприйняті моральні норми поведінки підтримуються як розумні і доцільні за допомогою різних форм громадського

свідомості - моральних принципів, ідеалів, табу, понять добра і зла і т. п. Ці норми поведінки складають систему моральних переконань людини і перетворюються в сенс його життя і почуття обов`язку, який зізнається індивідуумом як мотив своєї поведінки, т. е. стає психологічним механізмом моральності.

Моральність людини з дитячого віку складається з його добродійних вчинків, які потім закріплюються в його свідомості, що відбивається у моральній культурі особистості. Під впливом виховання і накопичення життєвої досвіду, нравологіческого освіти особистість в своїй свідомості концентрує досягнення моральної культури суспільства, в результаті людина в традиційних ситуаціях надходить по моральним нормам, а з іншого боку, в свої дії включає творчі елементи свідомості - моральний розум, інтуїцію, що сприяє прийняттю людиною вихованого рішення в проблемних ситуаціях. Так відбувається розвиток моральності через досягнення оптимального поєднання вже відомих, типових, традиційних норм поведінки і нових, творчих елементів. У вітчизняній психології проблеми моральності приділялася значна увага. Моральність розглядалася в рамках особистісного і діяльнісного підходів, де основний акцент ставився на її соціальної та культурно-історичної детермінації (Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін, Л. І. Божович та ін.). Також у вітчизняній психології можна виділити два основних періоди в дослідженнях моральності: 1) 60-80-ті роки - елементний підхід-2) 80-90-ті роки - системний підхід. Основне положення елементного підходу полягала в тому, що ціле можна зрозуміти, тільки вивчивши окремі його компоненти. Внаслідок цього, в дослідженнях моральності утворилися досить самостійні напрямки, а саме вивчення:

* Когнітивного компонента моральної свідомості особистості (моральні знання, уявлення, поняття, оціночні судження);

* Емоційного компонента моральної свідомості особистості (емоції, почуття);

* Моральних цінностей;

* Моральних якостей особистості;

* Морального самосвідомості особистості;

* Моральної поведінки;

* Морального розвитку особистості.

Дослідження когнітивної складової моральної свідомості особистості включають в себе аналіз моральних переконань, знань, уявлень, понять, оціночних суджень.

Вітчизняні психологи значну увагу приділяли понятійному відображенню моральних норм. У процесі соціального розвитку людина засвоює різні знання, в тому числі і моральні, які передаються з покоління в покоління і є запорукою моральних відносин. Моральні оціночні судження, які служать підставою для морального вибору і перевірки відповідності поведінки людини соціальним стандартам, розглядаються в роботах О. Г. Дробницкий (1977), Б. О. Николаичева (1983), С. Ангелова (1973) і ін. Когнітивний аспект моральних переконань, а також проблема їх формування, переходу знань у переконання розглядається в роботах Г. М. Шакірова (1981,1990), Г. Є. Залеського (1982), М. Й. Боришевський (1986), В. Е. Чудновського (1990). Емоційний компонент моральної свідомості особистості складають моральні почуття і переживання. С. Л. Рубінштейн пише про те, що людині властиво ставитися певним чином до себе і до того, що його оточує, "Почуття людини - це відношення його до світу, до того, що він відчуває і робить, у формі безпосереднього переживання" [ 1, с. 551]. Моральні почуття відповідають, на думку С. Л. Рубінштейна, предметного сприйняття і предметного дії, що означає їх більш високий рівень прояву і висловлює усвідомлене переживання відносини людини до чого-небудь [1, с. 574]. Моральна регуляція поведінки здійснюється перш за все через систему ціннісних орієнтацій особистості. С. Г. Якобсон вважає, що "система цінностей визначає зміст тих моральних проблем, які людині доводиться вирішувати" [2, с. 4]. У психології проблема ціннісних орієнтацій пов`язана зі спрямованістю особистості і розглянута в роботах М. І. Бобнева (1978), Б. Г. Ананьєва, Б. С. Братуся, В. А. Ядова, Л. Н. Антілоговой (1999), Н . В. Свєтлова (2003). Моральні якості особистості як елементи моральної свідомості розглядалися в роботах В. А. Блюмкина (1969- 1974), Л. І. Божович (1968), В. Н. Шердакова (1980), Р. В. Петропавлівського (1980), Ю. В. Медведєва (1980), Л. П. Станкевича (1987), Л. Н. Антілоговой (1999). Проблеми самосвідомості у вітчизняній психології розглядаються в роботах С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, Б. Г. Ананьєва, В. А. Ядова, І. С. Кона, В. Н. Мясищева, BC Мерліна, Л. І . Божович. С. Л. Рубінштейн пише: "Завершальний питання, яке постає перед нами в плані психологічного вивчення особистості, - це питання про її самосвідомість, про особистість як" я ", яке в якості суб`єкта свідомо присвоює собі все, що робить людина, відносить до собі все що відбуваються від нього справи і вчинки і свідомо бере на себе за них відповідальність як їх автора і творця "[1, с. 635]. Самосвідомість являє собою вищий рівень розвитку свідомості і розуміється як уявлення про себе і ставлення до себе. Моральне ж самосвідомість включає в себе усвідомлене ставлення людини до своїх моральних якостей, потреб, мотивів, установок, а також співвідношення реального морального "Я" особистості і морального "Я-ідеалу". Моральну поведінку, на відміну від інших його форм, обумовлено перш за все суспільними моральними нормами, цінностями, ідеалами і виступає як сукупність вчинків, що мають моральне значення.

На думку С. Л. Рубінштейна (1998), саме ставлення до моральних норм може виступати в ролі визначального моменту поведінки людини. Найістотнішим в ньому, за визначенням С. Л. Рубінштейна, є суспільне, моральне зміст. "Одиницею" поведінки він вважає вчинок і визначає його так: "Вчинком в повному розумінні слова є не будь-яка дія людини, а лише таке, в якому провідне значення має свідоме ставлення людини до інших людей, до суспільства, до норм суспільної моралі" [1 , с. 438]. Загальний підхід до вивчення процесу морального розвитку особистості в онтогенезі грунтується на обліку зміни послідовних стадій морального розвитку дитини. Моральна сфера особистості розвивається поступово через зростання довільної і свідомої саморегуляції поведінки індивіда з опорою на моральні норми і ідеали. На ранніх етапах онтогенезу в моральному розвитку переважають зовнішні фактори виховання і контролю, які в міру розвитку моральної свідомості й самосвідомості індивіда переходять у внутрішній план особистості, регулюючи її соціальну поведінку.

Розвиток психіки з точки зору системного підходу розглядається в роботах Л. С. Виготського (1956), С. Л. Рубінштейна (1957), А. Н. Леонтьєва (1975), К. А. Абульхановой-Славської (1980), В. Г. Афанасьєва (1984), Б. Ф. Ломова (1984). Основна увага в системному підході приділяється дослідженню не окремих елементів, а різноманіттю зв`язків і відносин як всередині самої системи, так і взаємовідносин середовищем. З цієї точки зору моральність, моральна свідомість є цілісною, інтегративну якість особистості, яке має складну багаторівневу систему компонентів і функцій.

Таким чином, до теперішнього часу в теорії і практиці морального виховання залишається багато невирішених і спірних питань. Джерелом багатьох з цих труднощів є відсутність єдиного контексту дослідження проблем моральності, вузькість і однобічність висвітлення досліджуваних явищ без урахування всіх позитивних сторін і недоліків.

Однак саме від того, як буде використано науковий досвід, враховані його позитивні і негативні сторони, в значній мірі залежить вирішення питань моральності і морального виховання в сучасних умовах.

література

1. Рубінштейн С. Л. Основи загальної психології. СПб., 1998..

2. Якобсон С. Г. Становлення психологічних механізмів етичної регуляції поведінки // Психологія формування та розвитку особистості. М., 1981.

Двінянінова Е. Н.