Імпліцитні теорії психіки як феномен когнітивного розвитку дошкільників

На рубежі раннього і дошкільного дитинства в когнітивному розвитку дитини відбуваються кардинальні зміни, одним з результатів яких є та обставина, що в сферу інтересів дитини потрапляють психічні явища. Першим проявам імпліцитних теорій психіки передує період, коли з`являються тільки перші провісники зароджується нового розуміння дійсності.

До таких провісників імпліцитних теорій можна віднести так звану концепцію "автономності дії", тобто розуміння дітьми, що неживі предмети не можуть рухатися мимовільно, що з`являється вже в 13 місяців-емпатію і перші прояви самосвідомості, що відносяться до дворічного віку. Можливість осягати психічні феномени дійсності дитина отримує тільки завдяки оволодінню символічної грою і промовою. Використання символів допомагають дитині вийти за межі наявної ситуації і дозволяють формувати репрезентації об`єктів матеріального світу.

З точки зору діяльнісного підходу, за словами. Ельконіна, "в кінці раннього дитинства виникають тенденції до самостійної діяльності. За ним лежить не тільки відділення себе від своїх дій, але і відділення себе від дорослого". У ранньому дитинстві дії безпосередньо викликаються предметами, а бажання не існують як особисті бажання - не вони мотивують предметні дії дитини. В кінці раннього дитинства з`являються самостійні дії і особисті бажання дитини. До кінця третього року життя у дитини є все необхідне для початку формування уявлень про принципово новому аспекті дійсності. Саме в цьому віці, як показують останні дослідження, і з`являються перші уявлення про психіку.

Вже з трьох років деякі діти здатні розрізнити реальний об`єкт і його психічний образ. Трирічна дитина не зможе пояснити, за якими критеріями він визначив, що ментальна сутність відрізняється від матеріального об`єкта, але "знає", що її не можна помацати і побачити. Що стосується розуміння дітьми поведінки інших людей, то його розвиток відбувається від перших, неявних "знань" Полуторогодовалий дитини про те, що живі істоти діють непідконтрольно його волі, через здатність трирічного сприймати інформацію про намір і відрізняти навмисна дія від помилок як в своїх діях, так і в діях іншої особистості, до імпліцитно "розуміння" чотирирічною дитиною того факту, що причиною будь-якої поведінки є не предмет або ситуація безпосередньо, а внутрішній стан індивіда, викликане цим предметом або ситуацією. Доказом того, що це найважливіше досягнення в осягненні дітьми психічних феноменів притаманне дитині вже на п`ятому році життя, служать експерименти, в яких необхідно передбачити поведінку дійової особи, знаючи, що воно має невірну інформацію.

Ці зростаючі з чотирирічного віку здатності в осягненні психічного пояснюються, ймовірно, все більше вдосконалюється соціалізацією дитини. Саме в цьому віці провідною стає рольова гра, особливістю якої є те, що предметом наслідування стають не предмети і конкретні дії, а соціальні відносини, що виникають в процесі взаємодії. Крім того, непрямим підтвердженням детермінізму соціальних відносин в осягненні психічних феноменів є і той факт, що з завданнями, в яких необхідно передбачити поведінку іншої особи, не справляються не тільки трирічки з нормальним психічним розвитком, а й аутичні діти, розумовий вік яких 7 років.

В кінці дошкільного дитинства дитина починає замислюватися над тим, як відбувається процес мислення та інші психічні процеси, і стає здатний до суджень на цю тему. Крім того, до початку свого шкільного навчання дитина починає розуміти психічні стани в соціальній взаємодії. Тобто ті імпліцитні знання про психіці, які він отримав на ранніх етапах розвитку, починають усвідомлювати до початку його шкільного життя. Цей процес буде розвиватися аж до кінця підліткового віку.

Маркова С.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!