Роль самооцінки в самоактуалізації особистості старшокласника

Переживання особистістю свого "Я" знаходить відображення в п`яти аспектах: в "Я" тілесному, "Я" соціально-рольовий, "Я" екзистенційному, "Я" психологічному і "Я" сенсі (по Д. А. Леонтьєва). Це відповідно переживання свого матеріального субстрату - тіла, свого становища і ролі в суспільстві, відчуття себе частиною світу, сприйняття власних диспозицій, потреб, мотивів, рис і самоотношение. Самооцінка, будучи підструктурні елементом самості, проявляється в свідомості людини у всіх п`яти аспектах, впливаючи на самоотношение, що включає самоповагу і самоприятие, на весь процес самосприйняття людини в цілому. Адекватність самооцінки має велике значення для самоактуалізації особистості. Чим вище самооцінка і її адекватність, тим імовірніше задоволення потреб самоповаги, що веде до підвищення у старшокласника впевненості в собі, відчуття власної корисності в мікросередовищі (наприклад, в класному колективі), прийняття себе, тобто ознак самоактуализирующейся особистості (по А. Маслоу).

Як найбільш значущі, з точки зору автора, для старшокласників з відповідними фізичними, фізіологічними і психологічними особливостями були виділені наступні види самооцінки: самооцінка зовнішності (домінуючий критерій в оцінці себе і оточуючих - зовнішність), самооцінка комунікабельності (провідний вид діяльності - спілкування), самооцінка інтелекту (основний вид діяльності - навчання), самооцінка соціальної ролі (основний фактор, який регламентує взаємовідносини - соціальна роль). Ці види самооцінки досліджувалися в трьох школах: двох загальноосвітніх та ліцеї для обдарованих дітей.

Для дослідження ми розробили систему тестів з нетривіальною схемою перехресних перевірок, засновану на комп`ютерних технологіях, опитано 90 учнів 10 11-х класів. Опитування дозволило сформулювати наступні критерії самоактуаліазіціі особистості:

* Найбільш важливі для старшокласників якості - комунікабельність і зовнішня привабливість.

* Рівень самооцінки старшокласника безпосередньо залежить від його статусу в колективі.

При цьому суть процесів самоактуалізації опитаних старшокласників відбивається наступними положеннями:

* Розподіл по групах комунікативної активності йде стихійно, без необхідного педагогічного керівництва, що веде до встановлення різких, категоричних і часто неадекватних кордонів між групами і критеріями приналежності до цих груп.

* У старшокласників з більш високим ступенем інтелектуальності самооцінка більш адекватна їх реальним якостям. Висока неадекватність самооцінки в учнів звичайних шкіл говорить про недостатній загальний розвиток особистості в цих навчальних закладах.

* Високий відсоток ізгоїв (6%) і ведених (37%) свідчить про тенденцію до придушення мікросвіту старшокласника макросвітом і, отже, про неможливість (чи малу ймовірність) самоактуалізації у значної частини опитаних.

* Високий відсоток неадекватності самооцінки свідчить про малих резервах для подальшого особистісного розвитку старшокласників. По-перше, самооцінка учнів не враховується в процесі їх навчання і воспітанія- по-друге, розвиток особистості учня не стимулюється в процесі педагогічної взаємодії.

* У більшості опитаних учнів в силу неадекватності самооцінки низький ступінь задоволення потреби в самоповазі.

* Категорія лідерів (27%) формується головним чином на основі комунікабельності і зовнішньої привабливості. Це говорить про малу ймовірність самоактуалізації її членів.

Тестування самооцінки інтелекту проводилося диференційовано по 2 параметрам: по самооцінці потенціалу і самооцінці досягнення. На основі результатів розроблена математична модель для пошуку оптимальних рівнів самооцінок потенціалу і досягнення, необхідних для повноцінного функціонування особистості. Модель дозволяє з`ясувати проміжок, достовірно містить оптимальну самооцінку, необхідну для самоактуалізації особистості.

Кузамишев Р.В.