"Предтеоріі" як спосіб прогнозування розвитку методології науки

У своїй роботі "Історичний сенс методологічної кризи", написаної в 1927 р, Л.С. Виготський проводить фундаментальний аналіз стану і перспектив розвитку світової психології як науки, з якого випливає, що сучасна йому психологія знаходиться в стані глибокого методологічного кризи. Необхідно відзначити, що відчуття кризи ріднить багатьох психологів того часу, мало того, подібну оцінку стану методології можна знайти ще у У.Джемса. Деякі сучасні автори (наприклад, А.В. Юревич) розвивають цю тенденцію далі. З їх точки зору, з самого моменту свого виникнення психологія була відзначена печаткою відчуття кризи і до цих пір перебуває в цьому стані. Серед безлічі інших ознак кризи науки автори наводять відсутність загальної методології та уніфікованого термінологічного словника.

Така загальна методологія, общенаучная парадигма психології повинна була б не тільки акумулювати і узагальнювати досягнення приватних психологічних дисциплін, виходячи за їх рамки, а й сама бути по відношенню до них свого роду засобом в постановці наукових питань і методом, способом відповіді на них. Незважаючи на те, що у того ж Виготського ми знаходимо приблизний план побудови такої загальної дисципліни, незважаючи на те, що цей план фактично реалізувався у вітчизняній психології в діяльнісного підходу, ідеї побудови єдиної, центральної загальної науки не судилося збутися. Діяльнісний підхід, як можна помітити, не став панацеєю, це з очевидністю показує сучасна наукова реальність, де він займає рядоположенное з іншими парадигмами місце. В даний час, як практично і століття тому, ми бачимо роз`єднаність на психологічні "імперії" когнитивизма, психоаналізу, біхевіоризму, що живуть кожна за своїми законами. Як наслідок-відсутність єдиної, общеразделяемой теорії і як наслідок другого порядку - некумулятивні знання, оголошення кожним новим напрямком всієї попередньої йому психології набором помилок і артефактів.

На наш погляд, актуальний криза в психології (якщо правомірно говорити про таке) за своєю суттю є аналогом вікових криз людини. Дійсно, по-перше, - ми маємо справу зі свого роду зміною всієї "системи психічних функцій" науки, - а саме з переходом від класичного до некласичного і постнекласичної ідеалам раціональності. І по-друге, як наслідок такого переходу, - пошук адекватної наукової парадигми.

Кожна ідея і кожна теорія мають період свого "предсуществования", коли вони ще не оформлена концептуально, але вже присутні в ноосферу як способів перетворення і представлення інформації, задають рамки світогляду, в тому числі і наукового. На наш погляд, так само доконцептуально вже існують в початках ідеї і теорії, які складуться на наступному "віковому" етапі розвитку науки. Розтин цих, поки що, швидше інтуїтивних і емоційних, "предтеорій" допомогло б, на наш погляд, в рефлексії подальшого розвитку методології науки. Феноменологически такі "предтеоріі" схожі з когнітивними схемами У. Найссера і особистими конструктами Дж. Келлі. Зважаючи на таке подібності, по-перше, і нерефлексіруемості (неосознаваемості) "предтеорій", по-друге, для їх вивчення ми вирішили скористатися методом репертуарних решіток Келлі, де елементами контексту конструктів є психологічні теорії. Очевидно, що самими конструктами в такому випадку будуть виступати концептуальні схеми, що описують для випробуваного простір наукового психологічного знання і науковість взагалі.

За згаданою вище схемою нами було проведено дослідження, в якому взяли участь студенти психології МГУ. Параметри, за якими випробувані повинні були оцінювати елементи (психологічні теорії), були виділені нами в ході контент-аналізу робіт за методологією психології. Отримані дані не вкладаються в єдину концептуальну схему, проте є узагальнене відображення актуального наукового світогляду психології.

Бугрименко А.Г.