Соціально-психологічний тренінг: поняття, історія, завдання, принципи.

В вітчизняної психологи склалася традиція позначати ті види тренінгу, об`єктом впливу в яких є якості, властивості, вміння, здібності та установки, які проявляються в спілкуванні, соціально-психологічним тренінгом. це поняття ввів в ужиток М.Форверг.

Вважається, що перші тренінгові групи, спрямовані на підвищення компетентності в спілкуванні, були проведені учнями К. Левіна в Бетелі (США) і отримали назву Т-груп. В їх основі лежала наступна ідея: більшість людей живуть і працюють в групах, але частіше за все вони не віддають собі звіту в тому, як вони в них беруть участь, якими їх бачать інші люди, які реакції, які викликає їх поведінка у інших людей. К. Левін стверджував, що більшість ефективних змін в установках і поведінці людей відбувається в груповому, а не в індивідуальному контексті, тому, щоб виявити і змінити свої установки, виробити нові форми поведінки, людина повинна подолати свою автентичність і навчитися бачити себе так, як його бачать інші.

Т-група визначалася як збори гетерогенних індивідів, які зустрілися з метою дослідити міжособистісні відносини і групову динаміку, яку вони самі породжують своєю взаємодією.

Успішна робота учнів К. Левіна в майстерні міжгрупових відносин призвела до основи в США Національної лабораторії тренінгу. У цій лабораторії була створена група тренінгу базових умінь. Згодом результати її роботи враховувалися в практиці Т-груп. В Т-групах навчали управлінський персонал, менеджерів, політичних лідерів ефективному міжособистісному взаємодії, умінню керувати, вирішувати конфлікти в організаціях, зміцнювати групову згуртованість. Деякі Т-групи були орієнтовані на з`ясування життєвих цінностей людини, посилення почуття його самоідентичності. Вони виникли в 1954 р і отримали назву груп сензитивності.

У 60-і рр. виникає спирається на традиції гуманістичної психології К. Роджерса рух тренінгу соціальних і життєвих умінь (social / life skills training), який застосовувався для професійної підготовки вчителів, консультантів, менеджерів з метою психологічної підтримки та розвитку.

У тренінгу життєвих умінь використовувалися три основні моделі, що визначають своєрідність підходу до учасників тренінгу. Перша модель спирається на сім категорій життєвих умінь: рішення проблем, спілкування, наполегливості, впевнено в собі, критичності мислення, вміння самоврядування та розвитку Я-концепції.

Друга модель класифікує життєві вміння, що є метою тренінгу, на чотири категорії: міжособистісне спілкування, підтримка здоров`я, розвиток ідентичності, рішення проблем і прийняття рішень.

Третя модель включає тренінг емоційного самоконтролю, міжособистісних відносин, саморозуміння, фінансової самозахисту, самопідтримки і концептуалізації досвіду.

У 70-і рр. в Лейпцігському і Йенском університетах під керівництвом М. Форверга був розроблений метод, названий соціально-психологічним тренінгом. Засобами тренінгу виступали рольові ігри з елементами драматизації, создаюшіе умови для формування ефективних комунікативних навичок. Практичною областю додатка розроблених М. Форвергом методів стала соціально-психологічна підготовка керівників промислового виробництва.

Соціально-психологічний тренінг: поняття, історія, завдання, принципи.

Соціально-психологічний тренінг набув широкого поширення і у вітчизняній практиці. Перша в країні мононографія, присвячена теоретичним і методичним аспектам соціально-психологічного тренінгу, була опублікована Л. А. Петровською в 1982 р Сьогодні цей метод активно використовується в роботі з дітьми, батьками, професіоналами соціономічної (робота з людьми) групи, керівниками підприємств і організацій.

Основна мета соціально-психологічного тренінгу - підвищення компетентності в спілкуванні - може бути конкретизована в ряді завдань з різною формулюванням, але обов`язково пов`язаних з придбанням знань, формуванням умінь, навичок, розвитком установок, що визначають поведінку в спілкуванні, перцептивних здібностей людини, корекцією і розвитком системи відносин особистості, оскільки особистісне своєрідність є тим фоном, який забарвлює в різні кольори дії людина, все його вербальні і невербальні прояви.

Однією з умов успішної роботи тренінгової групи є рефлексія провідним тієї завдання, яка вирішується в ході занять. Вплив може здійснюватися на рівні установок або вмінь і навичок, або перцептивних здібностей і т. Д. Змішувати різні завдання в ході роботи однієї тренінгової групи недоцільно, так як це може, з одного боку, знизити ефективність впливу, а з іншого, - викликати появу етичної проблеми, оскільки змінювати завдання в процесі тренінгу можна тільки за згодою групи. Робота тренінгової групи відрізняється рядом специфічних принципів. Дамо їм коротку характеристику.

принцип активності

Активність учасників тренінгової групи носить особливий характер, відмінний від активності людини, слухає лекцію або читає книгу. У тренінгу люди втягуються в спеціально розроблені дії. Це може бути програвання тієї чи іншої ситуації, виконання вправ, спостереження за поведінкою інших за спеціальною схемою. Активність зростає в тому випадку, якщо ми даємо учасникам установку на готовність включитися в вчинені дії в будь-який момент.

Особливо ефективними в досягненні цілей тренінгу через усвідомлення, апробування та тренування прийомів, способів поведінки, ідей, запропонованих тренером, є ті ситуації і вправи, які дозволяють активно брати участь в них всім членам групи одночасно.

Принцип активності, зокрема, спирається на відому з області експериментальної психології ідею: людина засвоює десять відсотків того, що він чує, п`ятдесят відсотків того, що він бачить, сімдесят відсотків того, що промовляє, і дев`яносто відсотків того, що робить сам.

Принцип дослідницької творчої позиції

Суть цього принципу полягає в тому, що в ході тренінгу учасники групи усвідомлюють, виявляють, відкривають ідеї, закономірності, вже відомі в психології, а також, що особливо важливо, свої особисті ресурси, можливі особливості.

Соціально-психологічний тренінг: поняття, історія, завдання, принципи.

Виходячи з цього принципу, робота тренера укладаєте тому, щоб придумати, сконструювати й організувати ті ситуації, які давали б можливість членам групи усвідомити, апробувати і тренувати нові способи поведений експериментувати з ними. У тренінговій групі створюється креативне середовище, основними характеристиками якої є проблемність, невизначеність, прийняття, безоціночність.

Реалізація цього принципу часом зустрічає досить сильний опір з боку учасників. Люди, які приходять в групу тренінгу, мають певний досвід спілкування в школі, в інституті, де, як правило, їм пропонувалися чи інші правила, моделі, які треба було вивчити і дотримуватися їх в подальшому. Стикаючись з іншим, незвичним, них способом навчання, люди проявляють невдоволення, іноді в досить сильній, навіть агресивній формі. Подолати такий опір допомагають ситуації, що дозволяють учасникам тренінгу усвідомити важливість і необхідність формування у них готовності і надалі, після закінчення тренінгу, експериментувати зі своєю поведінкою, творчо носитися до життя, до самого себе.

Принцип об`єктивації (усвідомлення) поведінки.

В процесі занять поведінка учасників переводиться з імпульсивного на об`єктивований рівень, що дозволяє виробляти зміни в тренінгу. Універсальним засобом об`єктивації поведінки є зворотній зв`язок. Створення умов для ефективного зворотного зв`язку в групі - важливе завдання тренерської роботи.

У тих видах тренінгу, які спрямовані на формування умінь, навичок, установок, використовуються додаткові засоби об`єктивації поведінки. Одним з них є відеозапис поведінки учасників групи в тих чи інших ситуаціях з подальшим переглядом і обговоренням. Треба враховувати, що відеозапис є дуже сильним засобом впливу, здатним вплинути, тому їм слід користуватися з великою обережністю, і що найважливіше - професійно.

Принцип партнерського (суб`єкт-суб`єктного) спілкування.

Партнерським, або суб`єкт-суб`єктним спілкуванням є таке, при якому враховуються інтереси інших учасників взаємодії, а також їх почуття, емоції, переживання. Реалізація цього принципу створює в групі атмосферу безпеки, довіри, відкритості, яка дозволяє учасникам групи експериментувати зі своєю поведінкою, не соромлячись помилок. Цей принцип тісно пов`язаний з принципом творчої, дослідницької позиції учасників групи.

Послідовна реалізація названих принципів - одна з умов ефективної роботи групи соціально-психологічного тренінгу. Вона відрізняє цю роботу від інших методів навчання і психологічного впливу.

Крім специфічних принципів роботи тренінгових груп, можна говорити і про специфічний принцип роботи тренера, який полягає в постійній рефлексії всього того, що відбувається в групі. Ця рефлексія здійснюється за рахунок того, що тренер весь час - приступаючи до проведення тренінгу, плануючи роботу на день, безпосередньо в процесі роботи - задає собі три питання:

Соціально-психологічний тренінг: поняття, історія, завдання, принципи.

- Якої мети я хочу досягти?

- Чому я хочу досягти цієї мети?

- Якими засобами я збираюся її досягти?

Відповідь на друге питання дають діагностичні дослідження тренера під час роботи з групою. Об`єктами діагностики є:

- змістовний план роботи-

- рівень розвитку і згуртованості групи, характер відносин, що складаються між її участнікамі-

- стан кожного учасника групи, його ставлення до себе, до інших, до тренінгу.

Ефективність тренінгу багато в чому залежить не тільки адекватності здійснюваної тренером діагностики, але і того, наскільки великим арсеналом засобів він володіє для досягнення тієї чи іншої мети.

Перший крок у вирішенні завдання вибору засобів - це вибір методичного прийому. До найбільш часто вживаним відноситься: групові дискусії, рольові ігри, психодрама і її модифікації, психогімнастика.

Вибір того чи іншого методичного прийому, а також конкретного засобу в рамках цього прийому визначається наступними факторами:

1) змістом тренінгу,

2) особливостями групи,

3) особливостями ситуації,

4) можливостями тренера.

Джерело: С. І. Макшанов, Н. Ю. Хрящева. Психогимнастика в тренінгу. СПб. тисячу дев`ятсот дев`яносто три

Увага, тільки СЬОГОДНІ!