Робота психолога з учнями з вивченої безпорадністю

Безпорадність - це поняття буденної мови, що включає в себе три смислових аспекти: не можу впоратися з ситуацією сам-не отримую або не прошу допомоги- перебуваю в дискомфортно стані. Це стан, як правило, відноситься до будь-яких конкретних сфер життєдіяльності - навчанні, роботі, спілкуванню з протилежною статтю і т. Д. Переживання, а потім закріплення безпорадності виникає в повторюваних ситуаціях неуспіху, коли зусилля, прикладені людиною, не приносять бажаного результату .

Ми зупинимося на проблемі вивченої безпорадності школярів у навчальній діяльності. Вона формується в ситуаціях, в яких у дитини виникає думка: «Я не можу цього зробити (вирішувати завдання, написати диктант без помилок і т. Д.)». Повторившись кілька разів в різних варіаціях, невдачі призводять до того, що навчальна діяльність і особливо її результативність починають здаватися непідконтрольними, що провокує формування несприятливого емоційного фону і так званого «мотиваційного дефіциту»: думка «Я не можу» змінюється на «Я не хочу". У підсумку цей вид діяльності здійснюється вкрай неефективно або ж слід відмову від її реалізації (в нашому випадку - школяр втрачає інтерес і незабаром перестає виконувати навчальні завдання, заздалегідь налаштований на негативну оцінку за перевірочні роботи і т. Д.).

В цілому психологічний механізм впливу вивченої безпорадності на ефективність (а точніше, неефективність) навчальної діяльності такий: блокування діяльності передує втрата можливості побудувати адекватну прогноз її результатів на тлі зростання емоційної напруги через суб`єктивної неможливості досягти успіху.

На сьогоднішній день не існує надійного психодіагностичного методу виявлення вивченої безпорадності. Тому ми наведемо лише окремі ознаки, наявність яких в поведінці школяра може вказувати на її присутність:

• прогули, обмани щодо відвідування школи або окремих предметів;
• страх перед школою, ситуаціями перевірки знань (аж до формування психосоматичних симптомів);
• відмова від виконання навчальних завдань за принципом «Я не знаю як»;
• забудькуватість, труднощі в зосередженні;
• виснаженість, стомлюваність;
• порушення дисципліни та ін.

Великим «діагностичним потенціалом» мають ярлики, що навішуються учням педагогами. Зокрема, на вивчену безпорадність майже напевно вказують такі оцінки, як «повний ідіот», «ледар», «блазень», «клоун».

Консультування школяра з труднощами, зумовленими вивченої безпорадністю, орієнтується на вирішення наступних завдань:

• розрядка негативних емоцій, пов`язаних з навчальною діяльністю (нормалізація, «вентиляція почуттів»);
• створення умов для усвідомлення учням структури ситуацій, що провокують вивчену безпорадність (обговорення конкретних ситуацій, виділення їх загальних характеристик, аналіз стану учня на кожному з етапів розвитку подібної ситуації);
• актуалізація позитивного досвіду подолання подібних ситуацій, пошук відповідних йому особистісних ресурсів (обговорення ситуацій, бажано декількох, в яких учням був досягнутий позитивний результат, пошук відповіді на питання «що мені допомогло», «що могло б допомогти»);
• навчання навичкам емоційного самоконтролю і прогнозування результатів власної діяльності (створення умов для усвідомлення навчальних ситуацій як подконтрольних- аналіз конкретних прикладів взаємозв`язків виконаних робіт і її результативності);
• формулювання «кроків зростання» ( «підстроювання в майбутнє», постановка реалістичних цілей зі зміни ситуації, що склалася);
• підтримка учня з боку психолога, педагогів і батьків.

У роботі з педагогами та батьками доцільно зосередитися на наступних темах:

• підтримка дитини в його зверненнях за допомогою;
• розмежування оцінки досягнень і оцінки особистості дитини;
• заохочення будь-якого прояву ініціативи і відповідальності;
• необхідність дотримуватися послідовних вимог у спілкуванні з дитиною, чітко позначити його права і обов`язки.

Більш детальну інформацію про проблему вивченої безпорадності і шляхи роботи з нею можна почерпнути з літератури:

• Ротенберг В. С, Аршавский В. В. Пошукова активність і адаптація. М .: Наука, 1984.
• Ротенберг В. С, Бондаренко С. М. Мозок, навчання, здоров`я. М .: Просвещение, 1989.
• Глассер У. Школа без невдах. М .: Прогрес, 1991.
• Шапкін С. А. Експериментальне вивчення вольових процесів. М .: Сенс, 1997..