Типи психологічного реагування на труднощі у дошкільнят

Проблема психологічного реагування на труднощі актуальна і в наш час. У психології вона зачіпалася багатьма дослідниками, стосовно дорослим і дітям. Важкі ситуації характеризуються внутрішньою напругою, очікуванням несприятливого перебігу подій. У житті дитини вже з раннього дитинства виникають безліч ситуацій, що провокують його на прояв зусиль, наполегливості (сфери спілкування, навчання) і адаптацію до ситуацій неуспіху. Різні люди реагують по-різному на ситуації труднощі: хтось долає їх, мобілізуючи всі сили і енергію для вирішення ситуації шляхом активних дій, а хтось пасує перед труднощами, переживає негативні почуття (образа, страх, смуток) і знижує активність. Феномен, що обумовлює такий несприятливий тип реагування, називається в психології придбаної безпорадністю.

Відзначимо загальноприйняте розуміння цього феномена це схильність (установка), що виникає в результаті несприятливого зіткнення дитини з труднощами, сприймати важку ситуацію як нездійсненне і не піддаються зміні. Феномен засвоєної безпорадності вивчався багатьма вітчизняними і зарубіжними психологами. Селигман в кінці 60-х років спочатку виявив цей феномен в експериментах над тваринами, піддаючи їх непереборний покаранню, в результаті якого у них вироблялася навчена безпорадність.

Американські психологи [Хекхаузен, 1986 Вайнер, 1980 Двейк, 1995 і ін.] Намагалися простежити природу цього феномена. У вітчизняній психології цей феномен не досліджувався як самостійний, а його явища вивчалися в зв`язку з іншими, спорідненими йому явищами: стресу, тривожності, каузальної атрибуції, мотивації досягнення. Але незалежно від цього були виділені вітчизняними авторами [Коростильова, Ротенберг, 1990] фактори, що впливають на формування засвоєної безпорадності в ранньому дитинстві і наступних віках: а) спотворення стилю виховання дитини (гіперопіка, авторитарний стиль, емоційне відкидання) - б) часте зіткнення з життєвими ситуаціями, де дитина гостро відчуває нездатність вплинути на хід подій-в) звичка дитини приписувати невдалі події впливу батьківських неуспіхів на нього.

Актуальність вивчення умов і ранніх етапів формування феномена безпорадності зростає в зв`язку з тим, що встановлено зв`язок з психосоматичними захворюваннями. Більше 30% педіатричних захворювань має психогенне походження, і гостро проявляється ця проблема в дорослому віці [Ротенберг, Коростильова, 1990].

При вивченні засвоєної безпорадності необхідно враховувати небезпеку, пов`язану з виникненням цього феномена в ранньому віці, і генералізації його на інші сфери діяльності. Сформувався феномен в дошкільному віці справляє негативний вплив на подальші вікові періоди і може виражатися в певному відношенні дитини до неуспіху (боязні помилки, пасивної стратегії в ситуації труднощі і в неможливості вплинути на результат). У молодшому шкільному віці особливий вплив феномена засвоєної безпорадності може позначитися на ставленні дитини до навчальної ситуації, де потрібно прояв зусиль, здатності слухати, запам`ятовувати матеріал і оцінювати свої знання. До сих пір відсутні методи експрес-діагностики феномена засвоєної безпорадності, які були б придатні для практичного використання в консультативній практиці. Але між тим вкрай важливим є практичне виявлення та найбільш рання діагностика подібних неадекватних реакцій на труднощі у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з метою запобігання засвоєної безпорадності в навчанні і генералізації її на інші сфери діяльності.

В результаті обстеження дітей нами були виявлені деякі специфічні особливості реагування на труднощі і 3 основних типи реагування дітей 5 6 років на важкі ситуації: діти, що реагують на кшталт навченої активності (50%) - діти, які реагують на кшталт засвоєної безпорадності (14%) - діти, які реагують на кшталт "квазі-безпорадності" (36%). Було виявлено, що вже в дошкільному віці у дітей формується система причинних пояснень успіхів-неуспіхів, пов`язана з певними особливостями виявленої ними активності. Перший і другий типи реагування добре відомі по роботах, виконаних в руслі, заданому дослідженнями Селигмана, Двейк та інших авторів. Третій тип реагування, позначений як "квазі-безпорадність", раніше не був досліджений і його опис у відомій нам літературі відсутня.

Для подолання основних ознак квазі-безпорадності адекватним засобом може служити розробка заходів, що сприяють підвищенню пізнавальної мотивації, інтересу, появі мотивів змагання у дітей.

Галкіна Е.Н.