Формування професійних компетенцій як проблема підвищення якості освіти

Змінюється уявлення про світ і нові випробування, які зазнає наше суспільство, як ніколи вказують на необхідність нового підходу у формуванні та вихованні молодого покоління, його здатності адаптуватися і самореалізовуватися в умовах, що змінюються. Професійно-педагогічна діяльність всіх рівнів від загальноосвітньої школи до вузу вимагає від педагога організації ефективної взаємодії з учнями, студентами, що виражається в специфіці педагогічного спілкування, що розгортається в особистісно-орієнтованої парадигми.

Суттєве значення має безперервний процес професійного саморозвитку і самореалізації. Природа сучасної професійної діяльності вимагає нового професійного мислення, ціннісними якостями якого є пріоритет індивідуальності над однодумністю, його динамічність і практична спрямованість.

Гармонізація і гуманізація особистості - виховання і підтримку мотивації на педагогічну діяльність, співпраця з учням здійснюються через взаємодії. Забезпечення соціально-психологічних умов підвищення комунікативної компетентності педагога можливо через вдосконалення його комунікативних якостей, вдосконалення успішності в педагогічному спілкуванні. Необхідно змінити пріоритети у викладанні, підвищивши володіння сучасними розвиваючими технологіями. У викладанні педагогу необхідно забезпечити підготовку комунікативної технології. Важливо посилити соціально-гуманітарний, ціннісно-орієнтовану освіту, розширити соціальний і культурний контекст у викладанні. Нові завдання модернізації, які потребують як від учителя, так і від учнів в реалізації передпрофільне і профільного освіти відповідальності за власний вибір, самостійності, самоорганізації, здатності до творчої діяльності, вміння вести діалог, по-новому розкривають важливість вдосконалення комунікативних якостей. Сьогодні актуально змінювати мотиви в навчанні, переходячи до якісного аналізу інформації. Дані завдання, можна вирішити, розвиваючи компетентний підхід в освіті, реалізація якого залежить, по-перше, від стану навчальних програм і навчальних посібників, оновлення їх змісту з урахуванням досягнення науки, по-друге, від ступеня розробленості проблеми в теоретико-практичному плані, і, по-третє, від того, наскільки компетентні самі викладачі і який ступінь впровадження в педагогічний процес нових технологій.

Соціально-психологічна складова управлінської компетентності педагога передбачає адекватність в сфері міжособистісного сприйняття і взаємодії, вміння попереджати конфліктні ситуації, гнучкість стилю керівництва, а також комунікативність - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Удосконалення комунікативних якостей педагога здійснюється через взаємодії. Педагогіка взаємодій - це складається в сучасних науках про освіту інтегративну напрямок, що відповідає актуальним запитам розвитку сучасної освітньої теорії і практики, зміст якої полягає в розробці закономірностей, принципів, методів, перспективних і адаптивних технологій організації професійного спілкування, починаючи з міжособистісних контактів і закінчуючи загальними процесами освітнього простору.

Освітній процес являє собою цілісну багаторівневу систему, де педагогічне професійне спілкування виконує сполучну роль між суб`єктами і об`єктами освітнього процесу в кожній конкретній сфері. У цій системі соціальна сторона зумовлює прогнозований результат, психологічна - забезпечує механізм досягнення мети через реалізацію міжособистісних контактів, а педагогічна створює те середовище, в рамках якої стає необхідним і можливим здійснення педагогічних взаємодій.

Кагермазова Лаура Цараевна