Роль процесуальних аспектів у вивченні обдарованості

Традиційно в визначеннях обдарованості представлена лише результативна сторона цього феномена. Обдарованість розуміється як індивідуальна здатність до високих досягнень, якісні та кількісні характеристики яких оцінюються в порівнянні з аналогічними показниками референтної групи. При цьому процесуальні аспекти аналізованого явища залишаються в тіні або взагалі ігноруються, що нерідко призводить до грубих помилок в ідентифікації обдарованості, а багато важливих характеристики «індивідуального інтелекту», по суті, «зникають» (Холодна, 1997). Тому для діагностики обдарованості важливіше аналізувати кінцеві продукти, а своєрідність породжують їх психічних процесів.

Широко поширена точка зору про вирішальне значення швидкості протікання інтелектуальних процесів знайшла своє відображення у відомому постулаті: «хороший інтелект - це швидкий інтелект». Втім, постулат цей неодноразово оспорювався. Ряд авторів відзначають, що люди з уповільненою швидкістю мислення (так звані «тугодуми») можуть мати високу інтелектуальної продуктивністю.

В.Н. Дружинін (2007) пропонував розглядати проблему тимчасових обмежень при тестуванні обдарованості в ширшому контексті, умовно проранжирувавши всі тести інтелекту і креативності за шкалою «регламентованість / свобода». У тестах з високим рівнем регламентованості фіксується кількість завдань, лімітується час їх виконання, накладаються обмеження на кількість можливих відповідей і їх оцінку, на умови спілкування з експериментатором і т.п. При цьому передбачається, що жорсткі обмеження сприяють активізації інтелекту, який в цьому випадку розглядається як здатність до адаптації у важких умовах. Творчість же, навпаки, вимагає свободи, прояв якої подібні обмеження можуть істотно стримувати. Однак ця думка не є загальновизнаним. Ряд дослідників вважають, що відмовитися від обмеження часу слід і при діагностиці інтелекту.

Полеміка ведеться і з проблеми співвідношення показників інтелектуального розвитку з показниками креативності. Р. Стерн- берг і Л. О`Хара (Sternberg, O`Hara, 1999) виділяють п`ять можливих варіантів її вирішення: 1) ототожнення креативності з інтеллектом- 2) розгляд креативності як однієї зі складових інтеллекта- 3) аналіз інтелекту і креативності як перекриваються понять- 4) уявлення про креативність як про самостійне якості, яке не може бути виміряна за допомогою тестів інтеллекта- 5) вивчення креативності як системного властивості, що включає інтелект. Широку популярність здобула «теорія інтелектуального порогу», згідно з якою при IQ нижче 115-120 балів інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, а при IQ вище 120 балів показник креативності стає незалежною від IQ величиною. Відзначається також, що при дуже високому IQ (понад 180) ця закономірність порушується. Крім того, в залежності від сфери застосування творчих здібностей роль інтелекту може бути різною.

Висловлюється припущення, що кореляції між показниками креативності та інтелекту визначаються подібністю і відмінністю умов тестування. При перевірці цієї гіпотези дослідники не обмежувалися лише варіюванням тимчасових обмежень. Так, М. Уолла і Н. Коган (Wollach, Kogan, 1965) не тільки знімали обмеження на час виконання тестів креативності, але і за допомогою спеціальних прийомів створювали ігрову ситуацію, намагалися знизити змагальну мотивацію і прагнення до отримання соціального схвалення. Виявилося, що в цих умовах кореляція показників креативності та IQ близька до нуля. Вплив тимчасових обмежень на результати тестування обдарованості багато в чому залежить від індивідуальних особливостей піддослідних. За даними Т.В. Галкіної та Л.Г. Алексєєвої (1991), при діагностиці креативності за допомогою тесту мідника зняття ліміту часу надає більш виражений вплив на висококреатівних випробовуваних.

Незважаючи на інтенсивне зростання досліджень, присвячених зазначеним проблемам, кількість «білих плям» і дискусійних питань залишається як і раніше великим. З нашої точки зору, для вирішення багатьох з цих проблем необхідно посилити увагу до процесуальних аспектів досліджуваних явищ. Це дозволить не тільки аналізувати різні закономірності, але і виявляти стоять за ними психологічні механізми.

Дані, отримані в школі Тихомирова за допомогою глазодвигательной методики, свідчать, що структура розумової діяльності може істотно змінюватися під впливом умов її протікання, а також особливостей стоять перед суб`єктом цілей. Тому при вивченні специфіки розумових процесів в умовах дефіциту часу необхідно перш за все з`ясувати, які з механізмів розгорнутої пошукової діяльності редукуються і в якій мірі. Згідно з отриманими результатами, в цих умовах не тільки значно інтенсифікується моторна активність очі, а й змінюється «питома вага» різних механізмів процесу пошуку рішення задачі: ланка встановлення взаємодій між елементами, що характеризують властивості ситуації, інтенсифікується, тоді як «ланка оцінки значення певних взаємодій, їх ролі в системі інших взаємодій, процеси виділення з них головного і т.д. », навпаки, редукуються (Тихомиров, 1969, с. 145-146).

У проведеному нами дослідженні школярі 7-16 років виконували завдання з тіста Равена і тестів креативності Торренса і Гілфорда. При цьому використовувалися різні схеми варіювання тимчасових обмежень. Отримані дані дозволили зробити висновок, що при вирішенні задач в умовах дефіциту часу найбільшою мірою редукуються процеси висунення гіпотез, їх вербалізації, уточнення і перевірки, а також процес вибору остаточного рішення з уже виникли у випробуваного альтернатив. Специфічні зміни в процесах целеобразования проявилися в особливостях конкретизації кінцевої мети (орієнтація на кількісні і / або якісні показники успішності), в розмаїтті та кількості висунутих випробуваним проміжних цілей і ін. В цілому відбувалося звуження зони орієнтування, пошук рішення задачі не носив розгорнутого характеру, посилювалося почуття невпевненості в правильності прийнятого рішення. Можна припустити, що зазначені особливості є однією з причин зміни кореляцій між показниками інтелекту і креативності при варіюванні тимчасових обмежень на виконання тестових завдань.

Ці дані узгоджуються з результатами досліджень, проведених Е.Л. Григоренко та С.Д. Смирновим (1988). Виявилося, що кількість гіпотез, висунутих випробуваними в процесі вирішення розумових завдань, корелює з показниками креативності по Торренсу. Причому оригінальність гіпотез, висунутих до початку вирішення, мала більш високу кореляцію з показниками креативності.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!