Сутність функції цілепокладання

Цілепокладання - один з найважливіших компонентів управлінської діяльності, а також загального функціонування, організацій. Воно є і основною функцією керівника, і етапом управлінської діяльності, і її структурним компонентом. Цілепокладання визначається як формулювання або вибір мети функціонування організації, а також її конкретизація на підцілі і їх узгодження.

Разом з тим трактування цієї функції в теорії управління неоднозначна. З одного боку, визнається її не просто «дуже важлива», а й визначальна роль як в управлінській діяльності, так і в загальному функціонуванні організації. Постійно підкреслюється, що наявність обґрунтованих, перспективних цілей організації - головна умова її функціонування, а здатність керівника до їх постановці - одне з найважливіших управлінських якостей. З іншого боку, функція визначення мети зазвичай не виділяється як самостійна, а розглядається як частина іншої функції - планування.

Інше трактування визначення мети полягає в тому, що воно розглядається лише як вихідна стадія всього управлінського циклу і як би «передує» йому-воно тому виноситься за межі системи управлінських функцій. Це частково справедливо, але лише в тому сенсі, що підкреслює визначальну роль цілепокладання в управленіі- то, що цілепокладання як би стоїть «поза і вище» всіх інших функцій.

Разом з тим і за своїм змістом, і за роллю в управлінні цілепокладання є саме управлінською функцією, що пронизує всю діяльність керівника. Так, цілепокладання не можна відносити тільки до початкового етапу управління з двох причин. По-перше, визначення загального напрямку діяльності організації, дійсно, передує всім іншим функціям. Однак в ході всієї подальшої діяльності також має місце переформулювання і (або) формулювання новий цілей. Це необхідно в тих випадках, коли з`ясовується неефективність або помилковість спочатку сформульованих цілей. При цьому цілепокладання виступає не першим етапом управління, а в даному разі є наслідком інших управлінських функцій.

По-друге, специфічної обов`язком керівника є постановка цілей перед виконавцями, що також включено в весь процес організаційного функціонування. Далі, за своїм змістом функція цілепокладання - це складний і розгорнутий у часі процес, що має свої специфічні закономірності, не властиві іншим управлінським функціям. Нарешті, іноді функція це-лепогаланія використовується в якості основи для організації всього управління, його своєрідного механізму - в методі «управління за цілями» (management by objectives - МВО).

В теорії управління загальна характеристика мети дається на основі одного з головних положень системного підходу, згідно з яким вона розуміється як системоутворюючого фактора організацій. Це означає, що саме мета визначає загальну спрямованість діяльності організації, її склад (як підрозділів, так і персоналу) і структуру, регулює характер існуючих в організації взаємозв`язків між її компонентами, а також інтегрує їх в узгоджену систему. Крім того, вона виступає і основою для критеріїв вироблення найбільш важливих, стратегічних рішень в організації, визначає зміст планування. Характер цілей значимо впливає і на загальний імідж організації. Мета має суттєвий вплив на діяльність організації, оскільки визначає головні пріоритети її функціонування.

Реалізація функції цілепокладання починається з визначення найбільш загальної мети організації, яка виступає основою для всієї її діяльності. Для визначення цієї найбільш спільної мети використовуються поняття «філософія компанії», «політика фірми» і найчастіше «місія організації». Місія деталізує статус організації, декларує її головні завдання та визначає загальні напрямки її діяльності та керівництва нею. Роль місії тому дуже велика, особливо в умовах вільної ринкової економіки, коли господарюючі суб`єкти ставляться перед необхідністю самостійного її вибору. Навпаки, при централізованому управлінні цілі і завдання організацій жорстко встановлювалися, диктувалися зверху - через систему основних планових завдань. Власне кажучи, саме відсутність свободи у виборі місії і стало однією з важливих причин неефективності колишньої системи управління в нашій країні, що обумовило її розпад. Наявність у організацій такої свободи є запорукою ефективності економіки в цілому і її життєздатності.

У науці управління відсутні однозначні «рецепти» визначення місії організації, хоча виконання одного, найбільш загальне правило вважається обов`язковим. Воно полягає в тому, що в якості місії організації не повинно формулюватися отримання нею прибутку, хоча, безумовно, саме вона становить необхідний компонент її цілей, завдань бізнесу як такого. Місія повинна містити формулювання більш загальних і широких, соціально-значущих цілей. Прибуток являє собою внутрішню проблему організації. Але оскільки будь-яка організація, особливо велика, є соціальною і відкритої Истеми, вона зможе вижити, якщо буде задовольняти якусь потребу, що знаходиться поза нею.

Хрестоматійною в цьому відношенні є, наприклад, формулювання місії компанії «Форд». Зберігаючи за прибутком провідну роль в забезпеченні життєздатності компанії, її представники проте формулюють місію як «надання людям дешевого транспорту». У цій лаконічній формулюванні містяться всі необхідні риси правильно сформульованої місії: орієнтація на споживача, визначення сфери діяльності, спрямованість на широкі соціальні цілі. Крім того, місія не повинна залежати від поточного стану організації, форм і методів її роботи-навпаки, вони самі повинні визначатися місією.

Отже, місія організації є своєрідним фундаментом для подальшої реалізації функції цілепокладання - для формулювання основних цілей і завдань організації. Оскільки конкретна робота організації характеризується різноманіттям цілей різного типу, необхідно визначити ці типи і дати їх класифікацію.