Взаємозв`язок тривожності і конфліктності в ранньому юнацькому віці

проблема формування особистості школяра, впливу особистісних особливостей на поведінку в процесі міжособистісної взаємодії продовжує викликати стійкий інтерес дослідників-психологів і педагогів. Система нових вимог, що пред`являються учням школою, стає все більш складною і об`ємною. Необхідність відповідати їм, з одного боку, і не готовність часто до здійснення цих намірів - з іншого, негативно позначаються на здоров`ї і благополуччі школяра в цілому. Найбільш чутливим і вразливим в цьому сенсі є період раннього юнацтва, пов`язаний зі становленням особистості, формуванням світогляду, зростанням самосвідомості, розширенням соціального досвіду. Складність нелегкого вікового етапу ускладнюється сучасної соціальної обстановкою, що досить часто провокує у підростаючого покоління формування емоційних порушень. Особливе місце серед порушень емоційного розвитку займає тривожність, негативно впливає на успішність навчання і діяльності в цілому. У зв`язку з цим виникає необхідність всебічного вивчення даної проблеми.

Мета дослідження полягала у вивченні взаємозв`язку особистісної тривожності і конфліктності в ранньому юнацькому віці. Об`єктом дослідження виступили 30 учнів старших класів, з них: 12 - дівчата, 18 - юноші- середній вік + 16 років. Були використані наступні діагностичні методики: "Особистісна агресивність і конфліктність" (Є. П. Ільїн, П.А.Ковалев) - шкала самооцінки ситуативної та особистісної тривожності Ч.Спілбергера (Ю.Л.Ханіна) - а також методи математичної та статистичної обробки (метод первинної обробки даних і кореляційні аналіз).

Теоретичний аналіз досліджуваної проблеми показав, що вивчення тривожності і конфліктної поведінки в психології має давні традиції. Ця проблематика обговорювалася в роботах 3.Фрейда і його послідовників, а також Н.Е.Міллера, Дж.Тейлор и др у вітчизняній психології - в дослідженнях Є. П. Ільїн, Ф.Б.Березіна та інших. Однак, незважаючи на значну кількість робіт, проблема впливу особливостей емоційної сфери на формування особистості і поведінку в процесі міжособистісної взаємодії продовжує залишатися досить актуальною.

Отримані дослідження дані говорять про існування достовірної зв`язку між: рівнем особистісної тривожності і запальністю (0.66, при Рlt; 0.01) - рівнем ситуативної тривожності і запальністю (0.43, при Рlt; 0.05) - рівнем особистісної тривожності і уразливістю (0.59, при Рlt; 0.01 ) - рівнем ситуативної тривожності і уразливістю (0.60, при Рlt; 0.01) - рівнем особистісної тривожності і конфліктністю особистості (0.62, при Рlt; 0.01) - рівнем ситуативної тривожності і конфліктністю особистості (0.64, при Рlt; 0.01) - рівнем ситуативної тривожності і підозрілістю (0.52, при Р lt; 0.01).

Існування достовірної взаємозв`язку між досліджуваними ознаками вказує на схильність особистостей, що володіють високим рівнем тривожності, до конфліктного реагування на нейтральні ситуації. Тривожність як властивість особистості проявляється в процесі міжособистісної взаємодії як емоційна реакція на ситуацію, що виражається в суб`єктивному переживанні напруги, занепокоєння, що, в свою чергу, негативно позначається на характері міжособистісних взаємин. Особистості, які володіють високим рівнем тривожності, схильні проявляти в процесі міжособистісної взаємодії такі якості, як запальність, висока конфліктність, що не сприяють конструктивному побудові міжособистісних відносин і може привести до тенденції дезадаптації.

На підставі результатів дослідження розроблено практичні рекомендації по роботі зі старшокласниками, спрямовані на розвиток навичок конструктивного самоствердження, самоаналізу і рефлексії, комунікативної компетентності в цілому, а також навчання емоційної саморегуляції і конструктивного конфліктної взаємодії. Необхідно навчати школярів прийомам самоотвлеченія від своїх страхів, що заважають цілеспрямованої діяльності і общенію- визначенням емоційного стану людини по голосу і жестів (впевнений голос і спокійні жести можуть мати зворотний вплив - заспокоювати, надавати впевненість). Ситуацію, що викликає тривогу, рекомендується заздалегідь представляти у всіх подробицях, ретельно, детально продумувати власну поведінку в найбільш важких, відповідальних моментах (при підготовці уроків, наприклад, корисні тренування перед дзеркалом і "глядачами"). Необхідно навчити школяра бачити себе очима інших, розвивати в собі здатність розуміти внутрішній світ, думки, бажання і уявлення співрозмовника. Це допомагає не тільки краще зрозуміти інших людей, але і контролювати своє ставлення до них: будь-яка людина може перебувати в стані занепокоєння, засмучення, образи, гніву, при цьому ці стани не обов`язково можуть бути пов`язані саме з самим школярем. Важливо піднімати самооцінку школяра і міняти його мотивацію, в цій роботі велике значення має тісне співробітництво психолога з вчителями і батьками школяра.

Таким чином, знання закономірностей ефективної взаємодії, володіння прийомами саморегуляції дозволять школяреві знаходити причини свого дезадаптивних поведінки і намагатися усунути їх.

Міхньова І.В., Даукша В.С.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!