Діти з зпр в нашому суспільстві: проблема інтегрованого навчання і соціалізації

Поняття "затримка психічного розвитку" (ЗПР) запропоновано в 60 - 70-ті роки ХХ століття. У роботах багатьох вчених термін звучав як "тимчасова затримка психічного розвитку", маючи на увазі, що затримка в розвитку дитини компенсується, і він "наздожене" своїх однолітків. Поняття ЗПР має на увазі наступні позитивні зміни. Однак практика показує, що все набагато складніше. Н.Я.Семаго і М.М.Семаго в роботі "Проблемні діти: основи діагностичної та корекційної роботи психолога" вказують, що позначати єдиним поняттям принципово різні групи дітей неправильно. Діагностичні і розвивально-корекційні роботи з дітьми показують, що, з одного боку, для частини дітей досить ефективними є традиційні підходи, допомагаючи подолати відставання в розвитку, але з іншого боку, ці методи є недостатньо ефективними для більшої групи дітей і не тільки не сприяють їх корекції, але і можуть погіршувати стан дитини.

Напевно, кожен з нас, хоч раз в житті, зустрічав такої дитини з затримкою психічного розвитку. Чим же він відрізняється від інших? Як дитині допомогти? Як до нього ставляться інші? Як навчати таку дитину: ізольовано або інтегровано? Безліч "практичних" питань виникають при аналізі проблеми дітей з ЗПР.

Актуальною в даний час є проблема інтегрованого навчання дітей з ЗПР, проблема їх соціалізації, входження в соціум. Нам бачиться, що для вирішення даної проблеми необхідно, крім розробки різних діагностичних і розвивально-корекційних методик, дізнатися і зрозуміти ставлення суспільства до таких дітей, його знання (інформованість) про них, можливість і бажання допомогти.

Нами проведено дослідження на тему: "Діти з ЗПР в нашому суспільстві". В опитуванні брало участь 40 чоловік, вік від 17 до 48 років. Опитування включав в себе наступні моменти: загальна поінформованість про дітей з ЗПР, можливість їх навчання, адаптація до соціального окруженію- ставлення до дитини з ЗПР, можливість активного взаємини таку дитину з іншими дітьми.

За результатами опитування ми зробили такі висновки: більшість опитуваних "позитивно" ставляться до дитини з ЗПР, але вбачають в ньому умовно названі нами "негативні" якості, такі, як: агресивний, замкнутий, примхливий (на противагу зазначеними нами "позитивними якостями": товариська, добра, чуйна). Також більшість опитуваних не проти те, щоб їх дитина зустрічався у дворі з дитиною з ЗПР, але в цілому вступають проти їх навчання в одному класі, пояснюючи це або необхідністю дитині з ЗПР особливої, адаптованої до нього програми, або його агресивністю і непідконтрольністю. Також деякі опитувані виступають за дружбу свою дитину і дитини з ЗПР, знаходячи в цьому позитивні моменти для обох: дитина з ЗПР - розвиток здібностей, дружба і підтримка, взаємодія з другімі- інша дитина - співчуття, доброта, дбайливість і терпимість. Більшість опитуваних все ж проти дружби своєї дитини і дитини з ЗПР, також пояснюючи це замкнутістю і агресивністю останнього.

Ми припускаємо, що такі результати опитування пов`язані з тим, що більшість опитуваних мають тільки побутовими знаннями про дітей з ЗПР. Таким чином, нам бачиться неготовність суспільства: школи, батьків (дорослих), учнів прийняти і "впустити" в свій світ (соціум) дітей з ЗПР. Як в цьому можна допомогти?

На першому етапі нашої роботи ми запропонували в МДОУ і МОУ р Самари проводити семінари-практикуми з батьками і вчителями, що стосуються специфіки дітей з ЗПР, проблем їх навчання, а також проводити постановки різних розважальних, культурно-мистецьких заходів (виїзних) за участю батьків і дітей (здорових і з ЗПР) з метою знайомства і зближення останніх один з одним. В процесі роботи планується перебування взаємовигод для обох сторін в поведінковому і емоційному плані. На другому етапі роботи планується більш детальний аналіз соціального фактора в ЗПР і розробка коригувальних розвиваючих програм для дітей з ЗПР у взаємодії зі здоровими дітьми.

Теоретична і практична значущість даного дослідження ми вбачаємо у можливості досягнення цілісного розуміння психічного розвитку, психології дитини з ЗПР, в реалізації в цьому руслі ефективної програми розвитку і корекції дітей із ЗПР (арт-терапія, казкотерапія, символдрама і т.д.), а також у формуванні готовності суспільства (дорослих і дітей) зрозуміти і прийняти дитину з ЗПР, допомогти йому в соціалізації.

Щербакова М.С.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!