Дитина з аутизмом: проблема інтеграції

В даний час відзначається загальносвітова тенденція до вивчення і розвитку можливостей інтегрованих форм навчання і виховання. Одним з актуальних питань цього напрямку є гнучке їх додаток до роботи з дітьми з різними синдромами аутизму, частота якого по найбільш поширеним статистичними даними досягає 20 на 10 000 дітей без обліку стертих форм. Актуальність диктується не прагненням до пошуку чергового методу роботи з таким контингентом дітей та надією знайти чергову психолого-педагогичес-кую панацею, але перш за все відсутністю сформованої інфраструктури допомоги аутичним людям в Росії, яка могла б надати їм та їхнім батькам (законним представникам) альтернативу.

В ході п`ятирічної експериментальної роботи в цьому напрямку нами виділено ряд позицій, без урахування яких адекватне рішення проблеми соціалізації аутичних дітей у вітчизняних умовах представляється украй скрутним.

Вихідним є умова безперервності інтегрованого навчання і виховання протягом дошкільної та початкової шкільної навчання, для чого в установі необхідний різноманітний контингент вихованців та учнів: діти з різними формами ЗПР, діти з розумовою відсталістю різного ступеня вираженості, діти без порушень в розвитку. Це дозволяє реалізовувати різні моделі інтеграції (комбіновану, часткову, тимчасову, повну). Безумовно, ефективна інтеграція неможлива без адекватного психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу.

Нерівномірність психолого-педагогічного профілю аутичних дітей диктує необхідність гнучкого підходу до навчально-виховної роботи з ними, що пов`язано з використанням різнорівневих навчальних програм, підбір яких і систематизація у вигляді індивідуального навчального маршруту повинна проводитися не в залежності від формального діагнозу, а в відповідно до реальних можливостей конкретного дитини і результатами ретельної різнобічної динамічної діагностики.

Облік особливої важливості наступності і послідовності у роботі фахівців різного профілю, з одного боку, і сучасних даних про функціональний домінуванні правопівкульного перцептивного аналізу над концептуальним (в тому числі контекстуальних) лівопівкульних у аутичних людей, з іншого робить актуальним розширення можливостей для їх творчої діяльності. У зв`язку з цим вважаємо за доцільне використовувати естетопсіхотерапію. Ефективність цього методу пов`язана не тільки з зазначеними передумовами, але і з тим, що він є системним корекційним підходом, що має діагностичну, терапевтичну, корекційну, виховну функції. Естетопсіхотерапія може виступати як сполучна ланка в послідовній і спадкоємного ланцюга корекційної роботи, координатором усього спектра якої доцільно виступати педагогу-психологу. Наприклад, в процесі театротерапії різні елементи роботи адресуються іншим фахівцям: елементи рольової гри - вихователю, постановці вербальної сторони ролі - вчителю-логопеда, елементи художньо-оформлювальних діяльності - вчителю-дефектологу і т.д.

Цей метод надає і додаткові можливості для взаємодії в континуумі психолог-педагог-дитина-батько за допомогою залучення батьків до художньо-оформлювальних або театрально-постановочної діяльності дитини. У зв`язку з цим ефективно зарекомендувала себе форма сімейного театру за участю педагогів, батьків, дітей з різними порушеннями розвитку та їх нормально розвиваються однолітків, що є одночасно і формою інтегрованого виховання.

Теоретичні та практичні аспекти інтегрованого навчання і виховання аутичних дітей не вичерпуються зазначеними позиціями і з урахуванням отриманих практичних результатів у формуванні навичок самообслуговування, комунікації, соціальної взаємодії вимагають подальшого вивчення.

Іванов Е.С., Дем`янчук Л.Н., Дем`янчук Р.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!