Спеціальна психологія в сучасному суспільстві

Розвиток сучасної спеціальної психології пов`язане з докорінною зміною парадигми освіти осіб з обмеженими можливостями здоров`я, т. Е. Системи спеціальної освіти. Більше 200 років розвиток систем масового і спеціальної освіти в Україні відбувалося паралельно. В даний час головний напрямок інтеграційних процесів пов`язано зі зближенням цих освітніх систем на всіх його щаблях (дошкільна, загальна і професійна школи). Інтегроване навчання виступає як одна з форм альтернативного навчання, істотними умовами якого є: рання корекція, обов`язкова корекційна допомога кожній дитині, обгрунтований відбір дітей для інтегрованого навчання, наявність позитивного ставлення з боку соціуму і ін. Інтеграція дітей з обмеженими можливостями в установу для нормально розвиваються однолітків повинна відбуватися з урахуванням рівня розвитку кожної дитини і забезпечення реальності вибору для нього моделі інтеграції. У інтеграційної концепції важливий перехід від "когнітивного" поділу дітей на категорії за видами порушень в розвитку до характеру вимог, які пред`являє до дитини з обмеженими можливостями навколишній соціум, т. Е. Дитина потребує спеціальної освіти не через свого порушення, а в залежно від його специфічних потреб, що існують поряд із загальними, як і у інших дітей. На сучасному етапі розвитку спеціальної освіти відзначається серйозне переосмислення сутності поняття "інтеграція", введення нового терміна "інклюзія". Йдеться про надання нового, соціально-педагогічного сенсу процесу інтеграції дітей в освітній практиці. Особливе значення тепер набуває організація не тільки і не стільки спільної провідною для певного віку діяльності (ігровий, навчальної), скільки спільного світу життя дітей. Мета інклюзії - НЕ інтеграція дітей з обмеженими можливостями, а "одна школа для всіх". Поширення поняття "інклюзія" пов`язано в значній мірі з процесами демократизації суспільної свідомості, міжнародним визнанням за кожною людиною права на гідне життя і освіту. Результати психологічних досліджень показали, що учні спеціальних шкіл розвиваються відповідно до своїх можливостей, в основному, до сьомого класу, коли створюються оптимальні умови для соціальної інтеграції. Однак після сьомого класу підлітки з обмеженими можливостями починають відчувати свою неповноцінність, збільшується дистанція зі звичайними дітьми, зникає ефект захисту як наслідок знижуються успіхи, руйнується позитивна самооцінка. У зв`язку з цим зрозумілий пошук шляхів більш ранньої соціальної інтеграції дітей в суспільстві.

Л. С. Виготський (1924) відзначав, що завданнями виховання дитини з порушеннями розвитку є його інтеграція в життя і здійснення компенсацій недоліків шляхом активізації діяльності його збережених аналізаторів. Причому компенсацію Л. С. Виготський розумів не в біологічному, а в соціальному аспекті, так як вважав, що в корекційної навчально-виховному процесі доводиться мати справу не стільки з біологічними факторами, скільки з їх соціальними наслідками. Тому основною метою системи освіти для дітей з обмеженими можливостями здоров`я є максимально можлива соціалізація. При цьому під соціалізацією мається на увазі сукупність всіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює і відтворює певну систему знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, освоюючи соціальні ролі і культурні норми.

Процес соціалізації здійснюється протягом усього життя людини і проходить в трьох сферах:

* В діяльності у людини розвиваються задатки і здібності, і відбувається їх реалізація;

* В спілкуванні, яке виникає у всіх сферах життєдіяльності, розвиваються комунікативні здібності, можливості взаємодії з оточуючими;

* У самосвідомості, свідомості і розумінні самого себе, т. Е. В розвитку правильної самооцінки, що означає адекватне думку і судження людини про самого себе, про свої якості, достоїнства і недоліки, здібностях, потенційні можливості, а також про своє місце і роль серед інших людей.

Інтеграцію дитини з обмеженими можливостями слід починати вже в ранньому віці. При цьому необхідно дотримуватися таких умов:

* Програма інтеграції повинна передбачати безпосередні контакти між дітьми різних систем навчання;

* Програма в своїй основі не може бути директивною, вона повинна ґрунтуватися на неформальній ситуації спілкування;

* Програма повинна включати в себе різноманітну спільну діяльність здорових дітей і дітей з обмеженими можливостями.

Для здійснення інтегрованого виховання і навчання необхідне формування у дітей з дошкільного віку умінь будувати взаємодії на основі співпраці і взаєморозуміння, готовності прийняти інших людей, їх особливості такими, якими вони є. Основою їх життєвої позиції повинна стати толерантність. Успішність вирішення проблеми виховання толерантності залежить від ефективності інтеграції дитини з обмеженими можливостями в культуру однолітків, під якою розуміється певна система комунікацій для засвоєння досвіду і передбачаються соціальні правила спілкування в різних сферах життя дитини: в сім`ї, школі, на вулиці і т. Д., що дозволяє формувати активну життєву позицію в співтоваристві. На інтеграцію в культуру однолітків впливає вік, стать і тип порушення дитини. Встановлено, що чим старше діти з обмеженими можливостями, тим складніше інтеграція. У гендерному відношенні також відзначаються відмінності, при цьому дівчинки більш позитивно ставляться до інтеграції, ніж хлопчики. Тип порушень надає різний вплив на інтеграцію в дошкільному і шкільному віці. Так, при інтеграції в середу дошкільнят більш сильне негативне значення мають рухові порушення в порівнянні з інтелектуальними, а в шкільну групу однолітків, навпаки, діти з руховими порушеннями інтегруються легше, ніж з інтелектуальними. Інтеграція в культуру однолітків є найбільш успішною в дошкільному віці, у порівнянні зі шкільним, і головну роль в ній грають значущі дорослі, які допомагають входженню в неї. З нечисленних робіт з проблем інтеграції відомо, що не тільки суспільство в цілому, але і педагоги зі спеціальною педагогічною, психологічною та медичною освітою, негативно ставляться до інтеграції дітей з відхиленнями у розвитку, особливо з психічними і важкими руховими порушеннями, в масову школу (Шіпіцин , 2005, 2009- Шпек, 2003). Виходячи з цього, можна вважати, що важливим компонентом успішного включення дитини з обмеженими можливостями в середовище здорових однолітків є підготовка оточення до інтегративної процесу за допомогою навчальних програм підвищення кваліфікації для фахівців установ і програм підвищення батьківської компетентності.

Таким чином, в сучасній спеціальній психології назріла гостра необхідність в зміні теоретико-практичних та методологічних підходів до діагностики і корекції дитини з порушеним розвитком, що пов`язано:

* Зі зміною парадигми спеціальної освіти від медичної до психолого-педагогічної, т. Е. З відношенням до осіб з обмеженими можливостями здоров`я не як до хворих (пацієнтам), а як до особистостей, які мають рівні права зі звичайними громадянами;

* Зі зміною концептуальних основ спеціальної освіти, рішенням по-новому питань соціалізації дітей з обмеженими можливостями здоров`я, їх інтеграції та інклюзії, можливості вибору батьками форми навчання та типу навчального закладу для своєї дитини;

* З впровадженням психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу дитини та її сім`ї в процесі виховання і навчання.

Шіпіцин Л. М.