"Психічне вигоряння" працівників правоохоронних органів

Діяльність працівників правоохоронних органів часто протікає в складних і напружених умовах. Вона характеризується різноманіттям і складністю професійних завдань-жорсткими тимчасовими обмеженнями для досягнення необхідного професійного рівня-наявністю службових ситуацій, при яких виконання професійних завдань пов`язано з ризиком і небезпекою для життя-підвищеної соціальною відповідальністю за професійні помилки-високою ймовірністю заподіяння професіоналами шкоди іншим людям-ненормованим робочим вдень-постійними контактами з найбільш важким в соціальному відношенні контінгентом- високим рівнем психічної напруженості праці. Тобто на працівників правоохоронних органів постійно впливають стрес-фактори, пов`язані з їх професійною діяльністю. Що створює передумови для виникнення синдрому "психічного вигорання".

Існують різні визначення "вигорання", проте в найбільш загальному вигляді воно розглядається як довгострокова стресова реакція або синдром, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. (Водоп`янова Н.Є., 2001). К.Маслач і С.Джексон (C.Maslach S.Jackson, 1981) розділили ознаки вигорання на три групи: емоційне виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень.

Під емоційним виснаженням розуміється почуття емоційної спустошеності і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до праці та об`єктам своєї праці. Редукція особистих досягнень може проявлятися або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних успіхів і досягнень, або в скороченні власної гідності, обмеженні своїх можливостей, обов`язків по відношенню до інших, зняття з себе відповідальності і перекладанні її на інших.

Взагалі, аналізуючи фази розвитку синдрому "психічного вигорання", можна помітити, що сильна залежність від роботи призводить до повного розпачу і екзистенціальної порожнечі.

Розвиток синдрому носить стадіальний характер. Спочатку спостерігаються значні енергетичні витрати через екстремально високої позитивної установки на виконання професійної діяльності. Адже вона є головною цінністю і сенсом життя людини на даному етапі. Але в разі невідповідності між власним внеском та отриманою або очікуваним винагородою з`являються перші симптоми "вигорання". І в міру розвитку синдрому з`являється відчуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи.

Так, проведене нами дослідження працівників правоохоронних органів Республіки Бурятія (N = 26) показало, що за опитувальником "психічне вигорання" (Н.Е.Водопьянова, Е.С.Старченкова, 2001), були отримані наступні середні значення по субшкалам: емоційне виснаження (ЕІ) = 20,7 (середній рівень), деперсоналізація (Д) = 8,2 (середній рівень), редукція особистих досягнень (РЛД) = 31,8 (високий рівень), де середній вік випробовуваних 28,9лет, середній стаж роботи 3,7лет.

З отриманих даних видно, що працівники правоохоронних органів (слідчі, інспектора ОВР ВК, вихователі колонії для неповнолітніх, оперативні працівники) схильні до "професійного вигорання". Причому в процесі визначення ступеня вираженості синдрому в нашій вибірці відзначається домінування шкали РЛД. Це говорить про те, що у працівників виникає почуття некомпетентності у своїй сфері професійної діяльності, усвідомлення неуспіху в ній, негативізм щодо службових достоїнств і можливостей. Тобто можна припустити, що таке ставлення до себе як до професіонала пов`язано зі специфікою даного виду діяльності, а саме: з не завжди наявною можливістю розкриття кримінальних справ, можливою помилкою звинувачення невинних, незадоволеністю результатами своєї праці, а також можливо і вертикальною системою підпорядкування.

Таким чином, ми бачимо, що специфічні особливості правоохоронної діяльності сприяють виникненню синдрому "психічного вигорання". У зв`язку з чим, необхідно розробити комплексну систему заходів для попередження, а також корекції даного синдрому у працівників правоохоронних органів.

Циденова А.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!