Синдром вигоряння у діяльності практичного психолога

На сьогоднішній день у вітчизняній психології існують різні погляди на проблему вигорання. Одні вчені визнають і емпірично доводять правомірність існування даної проблеми, відзначаючи її недостатню розробленість і актуальність (В.Є. Орел, Є.Ю. Форманюк, Е.С. Старченко, Н.Є. Водоп`янова, Н.В. Гришина та ін. ). Інші повністю відкидають існування даного феномена, зокрема у професійній діяльності орієнтованого на практику психолога. Зокрема, Д.Г.Трунов, розглядаючи синдром згоряння в рамках екзистенційно-гуманістичної психології, зазначає, що приватного синдрому "згоряння" консультанта (мова йде виключно про консультантів) не існує.

Ототожнюючи поняття "згоряння" і "горіння", Д.Г.Трунов розуміє останнє як природне явище в роботі консультанта, що виявляється в віддачі клієнту своїх сил, емоцій і енергії. На думку автора, специфіка допомагають відносин така, що психолог часто змушений вести себе не зовсім природно. Як консультант він змушений на якийсь час відмовитися від частини себе, деяких своїх переконань, від свого життєвого досвіду, деяких поточних потреб і поступитися місцем іншій людині, його життя. "Психотерапевтична сесія - це шматочок мого буття, який відданий іншому і незнайомому мені людині. Він назавжди випадає з мого життя". Така неприродність відносин і призводить, на думку Д.Г.Трунова, до "спалюванню" людини.

Частково позиція автора виглядає досить переконливою. Навряд чи хто-небудь стане заперечувати той факт, що психолог, який прагне надавати професійну психологічну допомогу, не може не горіти. Горіння як віддача себе професії, як сенс професійного існування і є багато в чому запорука його успіху. Але це не означає, що цей процес нескінченний і в ньому не може статися жодних збоїв. Навпаки, саме сильна залежність від роботи, коли вона є головною цінністю і сенсом життя, може призвести до порушення або повного припинення процесу горіння і розвитку синдрому вигоряння. "Той, хто вигорає, колись мав спалахнути".

Стає очевидним, що поняття "горіння" і "вигорання" не ідентичні один одному. Саме неправомірне, на наш погляд, ототожнення цих понять не дозволяє автору визнати існування проблеми професійного вигорання.

Ми розглядаємо "синдром вигоряння" і "горіння" як явища різного порядку, спростовуючи точку зору Д.Г.Трунова. На наш погляд, якщо горіння - це процес віддачі себе, частки своєї душі в процесі надання психологічної допомоги, сенс професійного існування, то вигоряння - це є наслідок порушення процесу горіння, кінцевий його результат.

Таким чином, між поняттями "горіння" і "вигорання" є тимчасова, причинно-наслідковий зв`язок, а проблема вигоряння, зводиться до питання про вичерпність психологічних і професійних ресурсів, необхідних для підтримки процесу горіння. Таке горіння, в процесі якого психолог віддає частинку себе для інших, проявляючи гнучкість, терпіння, розуміння, пов`язане з величезними емоційними витратами. Вони найчастіше і є головною причиною порушення або припинення цього процесу.

Таким чином, психолог повинен вміти горіти і бути готовий до можливих, не залежних від нього складнощів у реалізації своєї професійної діяльності. Він повинен бути готовий вчасно помітити перші сигнали "збою" в цьому процесі, щоб не дати "розгорівся полум`я" згаснути. Негативні емоційні переживання, що дезорганізують діяльність, і є наслідком відсутності готовності, коли готовність заміщається станом емоційної напруги.

Саме від готовності практико-оріетірованного психолога до праці в емоційно напружених ситуаціях без шкоди для свого психологічного і, перш за все, емоційного здоров`я залежить успішність його професійної діяльності.

Бикова Н.І.