Самовиховання як аспект формування творчої особистості вчителя

Досягнення високої майстерності у навчанні та вихованні дітей багато в чому залежить від особистих якостей вчителя і перш за все від його педагогічних здібностей (дидактичних, конструктивних, перцептивних, експресивних, комунікативних, організаторських і т.д.), які формуються під час навчання у вузі.

Який же механізм самовиховання педагогічних здібностей? Потреба в пізнанні - це особлива потреба, що має певні закономірності. Головні з них: 1) ненасищаемость, тобто принципова неможливість повністю задовольнитися результатом пізнання-2) процесуальність, тобто орієнтація головним чином на процес, а не на результат пізнання-3) тісний зв`язок з позитивними емоціями, тобто з емоціями радості і інтересу.

Надзвичайно важливим є той факт, що розвиток здібностей відбувається лише за умови "включення" пізнавальної потреби. Саме тому є помилкою уявлення про те, що здібності взагалі, і педагогічні здібності зокрема, можуть розвиватися в будь-якій діяльності і навіть діяльності педагогічної. Лише діяльність, тісно пов`язана з позитивними емоціями, може привести до розвитку здібностей. У всіх інших випадках діяльність призводить у кращому випадку лише до формування відповідних знань, умінь і навичок.

Сам студент, вибираючи більш важку пізнавальну діяльність і виконуючи її не по примусу, а в силу пізнавальної потреби, фактично сам розвиває свої здібності. В цьому випадку відбувається саме самовиховання здібностей. Оптимальними умовами для самовиховання педагогічних здібностей є такі:

а) обстановка в колективі і міжособистісні відносини в позааудиторний час, що сприяють високій самооцінці студента;

б) радість і задоволення від виконання розумової діяльності;

в) можливість вибору самим студентом своїх індивідуальних занять, а в кінцевому підсумку тих способів дослідницької діяльності, які найбільшою мірою відповідають його інтересам, ступеня підготовленості, особистості студента в цілому.

Льдокова Г.М., Мінахметова А.З.